Євгенієві Бабанову було 33 роки. Російські окупанти розстріляли чоловіка в Гостомелі 25 лютого 2022-го, коли він намагався евакуюватися із села Демидів. Поряд загинули його дружина Сніжана та її тітка Аделіна.

«В автомобілі було шестеро пасажирів, усі налякані. Коли вони заїхали в Гостомель, раптом вискочив військовий, який махнув рукою, щоби розверталися. Женя почав розвертатись і швидко їхати геть, коли по них відкрили вогонь. Аделіна встигла подзвонити своєму чоловікові, сказала «по нас стріляють» і зв'язок обірвався… У тій автівці вижили Тимур, син Аделіни, і Леся Бондаренко зі своєю дитиною. Леся, поранена, витягла з палаючої та розстріляної машини дітей і втекла лісом… Коли наші військові звільнили Київщину, ми зрозуміли, наскільки все було страшно. Їхню машину неможливо було впізнати, тіл – майже не було», – розповіла Влада, двоюрідна сестра Євгенія.

Євгеній Бабанов був родом із міста Хрестівка (раніше – Кіровське) Донецької області. Коли у 2014-му році почалася російсько-українська війна, він із родиною та друзями переїхали спочатку в Харків, а згодом – у Київ. Євгеній був мотоболістом. Уболівальникам цього спорту запам’ятався яскравими виступами за команду рідного міста «Антрацит», Кам’янець-Подільський «Механік» та Вознесенський «Схід». На Київщині Євгеній мав власну справу – займався вантажоперевезеннями.

«У юності в Жені були проблеми із наркозалежністю. Він знайшов сили це покинути. Не останню роль в цьому відіграла церква, де він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Сніжаною. Для нього було дуже важливо показати людям, що життя може змінитися, що можна бути щасливим без цієї гидоти. Що можна мати сім'ю, роботу, інтереси і жити вільною людиною. Тому він заснував центр реабілітації та підтримки людей із залежностями. Женя любив машини, техніку, швидкість. Багато подорожував. Він був дуже спокійним, терплячим, комунікабельним. Мав сильний характер. Його слова мали вагу. Женя був надзвичайно доброю, прекрасною людиною», – пригадала Влада.

Євгенія, Сніжану та Аделіну поховали в Демидові.

У загиблого залишилися тато, сестра, брат, інші рідні та багато друзів.

22-річну Сніжану Бабанову російські окупанти розстріляли 25 лютого 2022 у селищі Гостомель Київської області. Поряд загинули її чоловік Євгеній і тітка Аделіна. Родина намагалася евакуюватися із села Демидів.

«В автомобілі було шість пасажирів, усі налякані. Коли заїхали в Гостомель, раптом вискочив військовий, який махнув рукою, щоби розвертатися. Женя почав розвертатись і швидко їхати геть, коли по них відкрили вогонь. У тій автівці вижили син Аделіни, й Леся Бондаренко зі своєю дитиною. Леся, поранена, витягла з палаючої та розстріляної машини дітей і втекла лісом… Коли українські військові звільнили Київщину, ми зрозуміли, наскільки все було страшно. Їхню машину неможливо було впізнати, тіл – майже не було», – розповіла Влада, двоюрідна сестра Євгенія Бабанова.

Сніжана – киянка. Із 16 років вона уже працювала – була манікюрницею в різних салонах краси, допомагала своїй родині.

«ЇЇ дуже хвалили колеги за професійну та швидку роботу. Вона була працелюбною. До Сніжани завжди вишиковувалися черги. А ще вона була надзвичайно красивою – наче списана з картини. Сніжана мріяла здобути вищу освіту й працювати в індустрії краси. Також її захоплювала психологія. Ми спілкувалися про це, я їй рекомендувала книги та куди вступити. Це була світла дівчинка. Завжди усміхнена. Була гарною партнеркою Жені. Підтримувала його, надихала і вселяла віру. У Сніжани все життя було попереду», – розповіла Влада.

У загиблої залишилися мама, бабуся, сестра та інші рідні.

Дата народження  04.12.1987 р.

Дата смерті березень 2022 р. 

Дата народження  21.09.2001 р.

Дата смерті березень 2022 р. 

Олександрові було 59 років, коли російські військові вбили його трьома пострілами в потилицю. Це сталося між 20 та 25 березня 2022 року в Гостомелі на території одного з таунхаусів. Тіло Олександра знайшли українські військові на початку квітня.

«Поряд лежала біла пов’язка. При ньому було посвідчення учасника війни в Афганістані й техпаспорт. Гаманець валявся, документи були розкидані. Я так розумію, його обшукували», – розповіла Лідія, сестра вбитого.

Олександр був родом із Чернігівщини, жив у Гостомелі. З дитинства займався спортом, зокрема, боксом. Після участі у війні в Афганістані мав інвалідність. Деякий час тренував дітей у спортивному залі при Будинку культури в Гостомелі, потім був таксистом, а останнім часом не працював.

Під час повномасштабної війни, наприкінці лютого 2022, у будинок Олександра в Гостомелі прийшли російські окупанти. 85-річна мама покинула дім й евакуювалася на Житомирщину. Олександр їхати відмовився. Російські солдати наказали йому йти геть із оселі, він перебрався у підвал сусіднього житлового комплексу.

«Сусіди пригадують, як він усім там допомагав, шукав і приносив харчі. А якось одній жінці в підвалі стало погано, почалася кровотеча. Окупанти дозволили відвезти її до шпиталю в Ірпені. Всі побоялися їхати, але Саша взяв машину і вивіз жінку, а також її сина та матір. Після звільнення селища та жінка приходила до нас, щоби подякувати, бо завдяки йому вижила. Вона не могла повірити, що Олександра вбили», – розповіла Лідія.

Лідія припускає, що брата затримали під час однієї зі спроб пройти з Гостомеля до Ірпеня. Там він був змушений залишити авто після того, як відвіз хвору жінку до лікарні, та потім мав намір забрати машину. Втім, достеменно обставини його вбивства невідомі.

Лідія пригадує Олександра надзвичайно доброю людиною, яка охоче допомагала іншим.

«Нас в сім’ї було шестеро дітей. Я наймолодша, а він був п’ятим. Ми були дуже близькі. Олександр був добрий, завжди виручав, з чим би я не звернулася. Сусіди теж згадують, як він всім допомагав під час окупації», – сказала Лідія.

В Олександра Бугая залишилася літня мама, брат і четверо сестер.