Наша історія війни почалася, як у всієї країни, о 4 ранку 24-го лютого 2022 року. З першими вибухами, які ми почули та зрозуміли, що почалася війна. 

Війна, яка розділила життя на до та після; на темряву та світ; на добро і зло.

Перші години  -  це нерозуміння, що робити далі, намагання дізнатися, що відбувається з новин. А потім, після 11 ранку ми побачили над своїм домом перші вертольоти, ціллю яких був наш Гостомельский аеродром, який став символом незламності та сили духу. Але про це ми дізнаємося вже після. В ті перші години ми навіть не могли уявити, що попереду – бої за аеродром, окупація Гостомеля, намагання вижити в тому пеклі. Це буде потім, а в перший же день ми вирішили, що безпечніше буде залишитися, ніж їхати кудись. Тому стали думати про більш-менш безпечне місце, яке могло би стати нашим укриттям. На наше щастя, у сусідньому домі був величезний підвал. Саме він став умовно безпечним місцем для нам та ще 5 сімей, де ми провели майже весь час – з 24 лютого по 10 березня, коли нам вдалося з колоною евакуації виїхати з Гостомеля. 

В перші дні в нас ще було світло, ми могли зарядити телефони та бути на зв’язку з рідними та  розуміти, що відбуваєтеся в світи, від якого ми залишилися фізично відрізаними. Після того, як пропало світло, ми користувалися генератором, щоб накачати води та мати змогу зарядити телефони, ліхтарики. Але звук генератора був досить гучний та привертав увагу, тому ми користувалися їм дуже обережно, не наражаючись на небезпеку. 

Через декілька днів окрім світла, пропав газ. Ми бачили, як пару днів палав, скоріше за все, пошкоджений газопровід. Тож можливості готувати на плитах у нас не залишилося. Тому ми мали готувати в каміні, що було дуже непросто. 

Немає сенсу казати, що всі це супровождувалися гучними обстрілами, вибухами, до яких неможливо звикнути та не звертати увагу.

Перша наша спроба виїхати з Гостомеля  9 березня 2022 року була невдалою. Колона машин зібралася, але так і не змогла виїхати. Друга спроба, на наше щастя, вдалася, та 10 березня 2022 року ми змогли виїхати евакуаційною колоною до Білогородки. 

Коли ми їхали по центральній вулиці Гостомеля, Свято-Покровській, ми вперше побачити ті зруйнування, які принесла війні: обстріляний з важкої артилерії ЖК «Покровській», розбиті магазини та зупинки, згорівші автомобілі. Шок і розпач… неможливість повірити, що це відбувається з нами.