о 4:55 ранку 24 лютого вся Україна прокинулась від ракет і потужних вибухів! Війна ! Повномасштабне вторгнення - країна сусід росія розв’язує широкомасштабну війну проти України .
Гостомель , 24.02.22 ранок 4:55 ми прокинулись від гучних вибухів , заходить мама до кімнати і каже діти прокидайтесь в країні війна ! Шок! Що робити? Куди йти ? Діти ? Виїзджати чи ні ? Страх! Страх за дітей! Ще тоді ми не могли і уявити навіть , що нас очікує в наступні 15 днів аду.
Прокинувшись від страшної новини , вмикаю телевізор , новини які просто заводять в шоковий стан , як так? Відчуття страху наростало з кожною годиною , я йду на кухню робити каву це було близько 6:00 ранку , чоловік поїхав в цей момент на заправку ( бак в машині пустий, 23.02. ввечері після роботи поїхали додому , з розрахунком , що заправимось уже зранку , ніяких проблем …якби ми знали…) Простоявши в черзі біля 3 х годин , чоловік приїхав додому , я сідаю з ним в машину і ми іідемо в офіс забрати деякі документи і по дорозі назад купити продукти харчування …. Було дуже страшно! Колони машин, військові машини , техніка просто серед вулиці …черги в магазини , всі заправки з величезними чергами , ворожі літаки атакують аеропорт Гостомеля і все це ось зараз відбувається , я не вірю , чому? , вибухи, все в диму …
Ми приїхали в офіс , забрали папери, і швидко повертаємось додому, по дорозі ми так і не заїхали в магазин за харчами були шалені черги , а ситуація лише загострювалась… ( дзвонить мама в цей момент) і каже …Оля в нас літаки летять над хатами , ворожі, їдьте додому скоріше я вас прошу … моє серце тремтить , сльози на очах , біль , ненависть , страх, сум, гіркий присмак диму , чому ? Чому це відбувається ? хто ці нелюди? як вони посміли ? Безліч запитань , а відповідь лише одна , на нас напали , Війна!
Приїхавши додому , ми прийняли рішення йти до бабусі ( в неї надійніший погреб ніж у нас дома , ні ми зовсім не збирались жити там 2 тижні, ….просто безпечніше було саме у неї , і ми Не помилились !) зібравши лише документи і речі для дітей , самі необхідні . Вся моя родина , мій чоловік 2 є діток неповнолітніх Міланка 5 років , Аріанка 8 місяців , мама тато , сестричка моя Наташа(старша) на момент вторгнення була на 5 му місяці вагітності 3 дитинкою + 2 є синів неповнолітніх 4,6років Єгор і Нікітка , чоловік сестри Женя , сестричка моя Настінька ( молодша) вирушили до Бабусі ( татової мами) …
Це Вперше коли ми йдемо до бабусі 24.02 без квітів і подарунків , саме в цю дату у неї День Народженя …А далі все як у тумані … почалось.Ситуація лише загострювалась , ми ще не розуміли того, тому виїзджати навіть і не збирались , думки були такі… скоро все закінчиться максимум 1 -2 дні і все буде добре!) Це ж Україна ми не переможні! Воно то так … але нажаль не в тей момент (
По дорозі до бабусі ми наткнулись на наших захисників ( танки, техніка різна , наші ЗСУ стомлені , поранені , молоді хлопці … це було страшно ) вони відходили від аеропорту …
Запитавши у них - Що відбувається?? Ті очі я ніколи не забуду …і лише одна відповідь ТІКАЙТЕ! Не йдіть в ту сторону! Там жах , смерть … сказав Український військовий …
Заїхавши у двір до бабусі , ми були налякані …
Бабуся все таки приготувала смачний обід … але як раніше в сімейному колі під приємні і теплі розмови нам не вдалося посидіти, пролунало декілька дуже потужних вибухів , і вони не закінчувались , ми всією родиною спустились до сховища ( в погреб) дорослі , дітки , нас було 4 діток неповнолітніх і 9 доросли одна з яких вагітна жінка … що коїться? страх в кожного в очах ….бабуся яка колись уже в дитинстві пережила ці жахливі моменти … сказала -Бережіть Дітей!!!
І повний ступор! Замкненість! Біль! Нерозуміння! Ненависть! Злість! Повна відсутність правильно прийнятих рішень в тей момент ! Розгубленість …. Надія , на те , що ось ось все скінчиться , потрібно трішки почекати …не покидала нас , нікого , до останнього …
Ближче до ночі ситуація зовсім не стихала, ми почали стягувати покривала, матраси, стільці лавочки , подушки до укриття … ( на всяк випадок) на всяк випадок думали ми …з нерозумінням того , що ближні 15 днів це буде наш будинок , наш захист . Ми просто не хотіли в це вірити і допускати навіть такі думки…
25.02. Підірваний міст….Погані новини про спробу виїхати ( сімей) , яких обстрілювали , вбивали , тільки посилювала страх про виїзд з цього пекла , дзвінки рідних які були у безпечних місцях просили нас всіх , виїжджати треба , рятуйте дітей , себе …на той момент безпеку ми відчували будучи вдома , у бабусі в сховищі , далі ситуація лише загострювалась зі спробами виїхати …різні звістки про обстріляні сім’ї , вбитих діток, дітей невинних ні в чому … шок! Страх! Страх за дітей …і думи тільки б вижили всі.
Частина 4.
… шок! Страх! Страх за дітей …і думи тільки б вижили всі.
Було прийнято дуже важливе рішення одноголосно, всією родиною , не рипатись з дому поки не дадуть « Зелений коридор для цивільних» щоб виїхати з пекла …
Перших 5 днів після повномасштабного вторгнення срасії в Україну з 24.02 по 28.02 у нас було і світло і газ ( ми розуміли , що в якийсь момент його може і не стати) тому наші мужчини мій чоловік , мій тато , чоловік моє сестри почали робити прилади для того , щоб можна було на випадок зникнення комунальних послуг , не лишитись без зв’язку… також нам зателефонували знайомі і сказали , що відкрили продовольчі склади , тоді хлопці зібрались і поїхали за харчами під обстрілами , вибухами …. все це відбувалось дуже швидко і без правил на помилку , чоловік з татом , чоловіком сестри разів 5 їздив туди сюди грузив повну машину і розвозив по вулицям, куди це було можливо ( харчі зі складу , борошно, яйця , олія, крупи, м’ясо , риба…все , що було можливо ) заїхавши на вулицю , викидав в прямому сенсі цього слова, мішки , ящики , коробки з їжею і їхав знов і знов … (там люди вже виходили і ділились між собою їжею) ми не знали , що нас очікує далі тому ризикуючи життям , ми мали забезпечити родину їжею . І не забули про інших.
За ці 15 днів аду ми пережили багато чого , і обстріли ,і руйнування , і рятували життя інших цивільних ( коротко одна з ситуацій, чоловік проходивши поряд з нашим будинком попав під обстріл , його було посічено осколками , хлопці надали першу допомогу наклали жгути перебінтовали дозвонились до рідних , чоловіка забрали , надіюсь він живий лишився) , кожен день ми проживали з якимись подіями , новини були не втішні з кожним днем все гірше і страшніше ставало … ( моя сестричка молодша вела щоденник , в неї є все описано дуже детально кожен день , кожна година…) , але бажання кожного було єдине пережити цю ніч , і прокинутись зранку живим .
Дочекатись би … « Зелений коридор»
Частина 5.
…Дочекатись би … « Зелений коридор».
09.03.22 …Нарешті «Зелений коридор»
Обстріли продовжувались … смс повідомлення Гостомель Евакуація , зелений коридор така то година таке то місце , Невже? Нарешті ! Будь-ласка хай все вийде ! Ми хочемо звідси піти , ми не хочемо тут бути, ми хочемо жити , ми маємо поїхати з цього пекла …. Ми зобов’язані врятувати дітей! забрали все саме необхідне , це документи, трішки речей дитячих , водичка і печиво , все.
Виїхали… колона машин , дуже багато людей , дітей, пенсіонерів багато хто пішки … сніг мете , холодно , страшно , вибухи, , десь догорають будинки … по вулиці їздять ворожі танки , БТРи , чорно біла картина перед очима , і надія поскоріше вибратись звідси …
простоявши тупо години 3 чи більше в колоні з машинами , під’їхав БТР ворожий до цивільних і кажуть …(мы можем вас пропустить только в сторону беларусии … провести . Ні! Відмова! Вони поїхали. )
Далі проходить деякий час , шось там вирішують , всі бігають метушаться, взагалі нічого не зрозуміло буде евакуація , чи ні не буде… знов куча питань… що відбувається? Як діяти ?чому ми стоїмо ? Чому не рухаємось? … в цей час тихо не було! Дуже було гучно, вибухи були поряд … люди виходили з машин і присідали, лягали на дорогу …Страх! Можливо потрібно було лишитись дома? Знов питання … без відповідей …
Знов? Ні ! Прошу ні! Будь-ласка ! Обстріл… обстріл по колоні , обстріл по цивільних . Зривається евакуація ! Ми не виїхали ! Повертатись назад додому було дуже небезпечно , срашисти почали вилазити з нор і повністю володіти будинками , вулицями …
Ми поїхали до рідних , моєї тітки всі …, ( вони живуть поруч по вул. Ювілейна , у них грубка і в хаті тепло , генератор, хоча б погрітися , погреб у них теж є але маленький , на 2-3 людини , а нас багато і зрозуміло , що місця нам немає там … вони нам виділили одну кімнату, «переночувавши» одну ніч , дивлячись у вікно воно було без штор і занавісів , не тільки чувши , а і бачивши як літають ворожі літаки , снаряди , точаться жорсткі бої , вибухи , десь прильоти по будинкам видно як горять , відчай , сльози , прижавши діток до себе , молючись щоб не «прилетіло» я все-таки заснула на годинку …
Частина 6.
… я все-таки заснула на годину…
прокинувшись , мій чоловік каже- ми поміняли, безпеку на тепло..! при першій же можливості і повідомлені про евакуацію виїжджати потрібно Негайно!
Ситуація лише погіршувалась!
Тривога , було не спокійно … щось дуже сильно було не спокійно на душі , і моє відчуття тривоги виявилось недаремне …
10.03.22…. 2-га спроба евакуація « Зелений коридор» …
Дежавю?! Чи все вийде? Невже ми виїдемо?
Тривога наростала …
Евакуація ! Знов дають « зелений коридор» для цивільних! Збираємось , виїжджаємо …
Знов люди йдуть пішки , колона машин , знов стоїмо , чекаємо … довго , вибух … всі завмерли навколо , що трапилось? на мосту де мали проїжджати машини підірвалась на міні ворожа машина ( я не пам’ятаю танк чи БТР.) … мій чоловік , чоловік моє сестри , і кум вирішують пройтись далі ,і можливо дізнатись інформацію , чи буде евакуація ? Чи є автобуси для цивільних ? І тут трапляється дуже страшне … знову обстріл по цивільних по колоні…! «Вихід» …Приліт…люди виходять з машин лягають на землю … тиша … люди починають бігти , машини роз’їжджатися , немає наших хлопців ( чоловіка, кума, сестри чоловіка) … де вони ?
Біль…ключи від машини чоловік забрав з собою , бачу йдуть … під руки ведуть сестри чоловіка, мого коханого не видно … все, я холодна зробилась Женя , кров , непритомніє, тримається … тато бере Женю ( чоловіка сестри) під руки і веде назад до будинку, важко… сльози , вагітна сестра , дітки , мої діти , речі…кидаємо машину і якомога швидше біжимо назад до будинку … на руках з дітками … Момент який дає надію триматись … кум кричить , я дозвонився до Діми ( мій чоловік) живий! Біжить по заду! Я .. видих… чекаю…забрав машину , приїхав , сльози , серце розривається …стоп. Женя , що з ним де він де тато, є ! … заходять до будинку , і починається порятунок Жені …
Кров, нестерпна біль , хвилювання , Розгубленість…потрібно зібратись , потрібно рятувати Женю …кров біжить мов вода з крану…рука права , осколкове поранення …
Частина 7.
рука права , осколкове поранення …
Нікітка, синочок Жені , його перелякані оченята і питання …Мій тато не помре ? Ні! Нікіта! Тато сильний, все буде добре! розгубленість застала всіх … швидка не приїде , ніхто не приїде … лишились тільки ми і вся надія врятувати Женю була тільки на нас! Настінька моя сестричка менша , бачить ситуацію…садить Женю на стул і починає діяти швидко, розрізає куртку , кофту … і видно як торчить кусок кісти з руки … вона вибита, видно всі жили, вени , осколки які лишилися в руці, і кров яка тече не зупиняючись , Женя непритомніє , говори з нами Женя говори з нами… шутим , смішим крізь сльози …..жах. В ці хвилини , все було оперативно , і одночасно як в тумані , чоловік мій поїхав в червоний хрест , там йому видали якісь ліки , в нас теж була аптечка , все не то все не то …тато на пошуки лікаря, медсестри, людину яка більш кваліфікована і знає як діяти , знайшли, жіночка яка намагалась зупинити хоча б кров , зафіксували руку …палкою, кров не зупинялась…треба їхати треба рятуватись , Женя стікає кров’ю ….(весь цей час літаки літають ворожі, вибухи , ми навіть не звертаємо уваги вже…)
Ціль була одна ВИЇХАТИ! Якомога скоріше! Негайно! Думати , чекати , коридори « зелені» не було ні хвили ні секунди , перші виїжджаємо ми на свій страх і ризик , ми не знали доїдемо ми до безпечного місця чи ні…( чоловік, я, моя сестра менша Настінька , мої дві доні Мілана , Аріана) …Женя поранений , сестра моя старша вагітна (ми вмовляли сідати і їхати з нами , часу обмаль, відмова , без Жені ми нікуди не поїдемо) 2 синочків і мої батьки все ще лишаються в цьому пеклі…підтримуємо зв’язок , пробиваємо кудою як можна швидко і безпечно виїхати … чоловік мій знав один короткий шлях виїхати на трасу через Немішаєво , села .. заїхавши туди в села навігатор взагалі не працює , всі вказівники зняті …куди ми приїхали , куди ми заїхали …повна відсутність розуміння де ми знаходимось …срашистів була тьма , техніка ворожа куча, ми проїхали шт 10 і більше блок постів , ненаших , нас всюди перевіряли , багажники , руки до гори … чоловіки …
Частина 8.
руки до гори … чоловіки …
… до нас примкнулось ще 5 машин … після годинного блукання між селами … з горем попалам нам вдається виїхати , уже вечоріє… стоянка … блок пост … невже … я не вірю своїм очам , сльози , радість , віра ….перший ковток , подих вільної , незалежної …..після аду пережитого в окупованому Гостомелі …наші військові , поліція, швидка …., дзвоним до батьків , нема зв’язку , дзвоним дзвоним … з’явився зв’язок , тато , розмова , мама … ми виїхали ( тато , мама , Женя поранений, сестричка Наташа вагітна і 2 є їхніх синочків Нікітка і Єгорчик) …На годиннику 17:30 евакуація «зелений коридор» до 18:00 , … молимось! Тиша …хвилювання наростали з кожною хвилиною , очікування невідомості , не розумієш де вони?…як вони???що ? Ми знали , що Їхала одна машина тільки ,…без колони ( мій тато) Зв’язку нема… тиша… молимось. І в голові тільки одне , виживіть , подзвоніть…
Дзвінок …сестричка Наташа … ми вибрались, нас забрали…! (Те як вони їхали це окрема історія, небезпека максимальна… ) виїхали , доїхавши до романівського мосту , тато лишив свою машину нашим хлопцям Тро ( машинка згоріла , потім) , там біля мосту їх забрала швидка, Женю одразу в лікарню , маму , тата , сестрички і її діток , швидка привезла під супроводом поліції, було дуже пізно уже була комендантська година.. .до нас…де були всі ми ,ми чекали у їх Києві( в квартирі де дозволили переночувати, жити, знайомі кумів наших ) ….глубокий вдих … Видих… сльози, радість , невже… не віриться , просто не віриться , що ми змогли , ми вибрались , ми ЖИВІ всі !
Незламні !
Це наші реалії , тоді . Історія моєї родини в окупованому Гостомелі.24.02.22 …повномасштабне вторгнення в Україну , срасія нападає на Україну .
Гостомель місто Герой!!!
p.s. Женя переніс 6 операцій на праву руку! (попереду ще) Руку врятовано! В нас найкращі лікарі в Україні! Сестричка Наташа народила 3 дитинку , дівчинку🥰
Хочу подякувати кожного хто підтримав нас! Всіх хто допоміг! Всіх хто не залишився осторонь. Ми будемо вдячні вам завжди.
Війна змінила наше життя , але не змінила нас!
Чужі стали рідними, а рідні чужими. Нехай буде так.
Бережіть свою родину , цінуйте і ніколи не лишайте рідних, особливо в скрутні часи. Допомагайте одиндному , будьте поряд не тільки коли все добре! І тоді все буде Happy End 🙏
Життя продовжується …
Слава Україні ! Героям Слава! Слава ЗСУ!