24 лютого 2022 року російська федерація розпочала новий етап восьмирічної війни проти України — повномасштабний наступ. Зранку цього дня ворог здійснив масовані обстріли та бомбардування мирних українських міст та сіл.
О 5 годині ранку путін офіційно оголосив про «спеціальну операцію» в Україні. Це було продовження вторгнення на територію суверенної держави. Росія розпочала інтенсивні обстріли підрозділів Збройних Сил України на Сході та перетнули північно-східні кордони, а також нанесли ракетно-бомбові удари по аеродромах і складах зброї по всій території України. Верховна Рада України одноголосно ухвалила запровадження воєнного стану.
Гостомель першого ракетного обстрілу зазнав близько 06.45 ранку. Ракета ворожої авіації була скинута на територію військової частини 4-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії. Між гуртожитком і учбовим корпусом утворилася величезна вирва. У приміщеннях поряд вибиті вікна. На щастя, ніхто не постраждав. Потім на декілька годин було затишшя.
Далі взятий матеріал з інтернет ресурса BBC NEWS Україна, стаття «Невідомі факти про Гостомель. Як цей аеродром так і не став для росіян воротами в Київ». Журналісти ВВС Україна Оксана Тороп та Святослав Хоменко зібрали свідчення учасників та очевидців, аби якомога детальніше відтворити період, коли росіяни висадили свій десант і почалися бої за летовище в Гостомелі.
Російська федерація готувала десант першої хвилі, щоб зненацька захопити летовище в Гостомелі і підготувати його до прийому основних сил. Вони мали прибути в аеропорт другою хвилею, на транспортниках Іл-76 повітряно-космічних сил росії. З Гостомеля можна було рухатися до Києва як з північного напрямку — у бік Мінського масиву та Оболоні, так і з західного — у бік Святошина. Якби операція росіян в Гостомелі вдалася, за лічені кілометри від Києва з’явилося б близько п’яти тисяч російських військових на бронетехніці. Надалі з кожним днем до них мали приєднуватися додаткові сили, які висувалися з Білорусі через Чорнобильську зону та стик Житомирської та Київської областей. У зоні дії російської ствольної артилерії, яка підтягнулася б до Києва, опинилося б фактично все місто.
В перший день повномаштабного вторгнення аеропорт імені О.Антонова захищали строковики 4 бригади Національної Гвардії. У грудні 2021 року найбоєздатнішу частину бригади, кількасот військових-контрактників, відправили для бойового злагодження на Львівщину, на Яворівський полігон. Після двох місяців тренувань, 20 лютого 2022 року, вони, навіть не заїжджаючи в Гостомель, вирушили на ротацію на Луганщину. Отож у військовій частині 3018, розташованій біля аеродрому, залишилося кілька сотень людей — переважно строковики та адміністративний персонал. Строковиків лишилося десь 200, і вони геть мало прослужили. Вони проходили не таку сильну програму підготовки, як контрактники.
Від працівників ДП Антонов, якому належить аеропорт в Гостомелі, нам відомо, що в січні 2022 року на летовище навідалася американська делегація, до якої входили дипломати, представники ЦРУ та розвідуправління Міноборони США. Вони мали оцінити вразливість аеродрому до можливого російського вторгнення.
У лютому, на аеродром приїхали представники СБУ. Вони встановили на летовищі камери відеоспостереження, які передавали картинку з аеропорту в онлайн-режимі за допомогою мережі 4G і мали автономне живлення. Зі слів очевидців, за кілька годин до атаки росіян камери були пошкоджені. Ким — досі невідомо.
Військові, які служили в Гостомелі, стверджують: про ймовірність висадки росіян їх ніхто не попереджав. Між собою говорили про те, що командування хотіло відправити бійців на територію аеродрому викопати фортифікації, але керівництво Антонова не дозволило — нібито, щоб не пошкодити прокладені під землею комунікації.
У військовій частині нацгвардійців біля Гостомеля теж нічого особливого не відбувалося. Хіба що за кілька тижнів до вторгнення строковиків вперше запустили на позиції на сам аеродром. Туди ж вивели кілька зенітних установок і роздали бійцям ПЗРК Ігла. До самої частини в 20-х числах лютого приїхало командування, аби розвідати обстановку. Жодних пояснень не прозвучало. Близько п’ятої ранку 24 лютого 2022 року у частині оголосили бойову тривогу. Нацгвардійцям тут же почали роздавати штатну зброю — пістолети та автомати — і екіпірування.
Близько чверті з тієї кількості, яка прибула в частину, належали до адміністративного персоналу: бухгалтери, діловоди, кадровики — в основному жінки. Згодом жінок відправили по домах, а тих, хто був у дорозі на роботу, завернули назад.
Тривогу оголосили і прикордонникам, які несли службу при міжнародному аеропорту, статус якого мав Гостомель. Після шостої ранку російська ракета прилетіла просто на територію частини Нацгвардії: вона влучила в плац — між цивільним гуртожитком і казармами танкістів. Воронка виявилася чималою — в людський зріст завглибшки, але жертв чи постраждалих від вибуху не було. Близько сьомої ранку по телевізору показали звернення Володимира Зеленського. На селфі-відео він говорив: «Росія здійснила удари по нашій військовій інфраструктурі та по наших прикордонниках, прикордонних загонах.
В багатьох містах України було чутно вибухи. Ми вводимо воєнний стан на всій території нашої держави». Після восьмої ранку на територію військової частини 3018 прибула група спецпризначенців Головного управління розвідки Міноборони України, всього близько трьох десятків бійців. Керівник цього відомства Кирило Буданов був єдиним представником української влади, який вголос говорив, що росіяни готуються до повномасштабного вторгнення.
Більше того — що наступ на Київ з півночі буде важливим напрямком російських дій. Уже на той час розвідники висувалися до Гостомеля з конкретною ціллю. «Нам сказали, що очікується наступ. Треба зробити так, щоб аеродром не змогли захопити відразу, дати час для 72-ї бригади (відповідальної за оборону Києва) підтягнути артилерію». Попри загальний нервовий настрій, о 9-й годині ранку на аеродром приїхали працівники Антонова — близько 80 цивільних, приблизно десята частина персоналу аеродрому.
Вони провели нараду і вирішили насамперед перебазувати Мрію зі стоянки подалі від злітно-посадкової смуги в спеціальний хеллінг, щоб її не знищили. Літак саме був на технічному обслуговуванні. Роботи на ньому майже закінчили, чекали лише доставки одного відремонтованого двигуна. Він мав приїхати саме 24 лютого.
Окрім того, працівники Антонова розосередили інші літаки, щоб унеможливити їхнє одночасне знищення. Всі ці роботи завершили до 11-ї ранку. До 11.50 було затишшя.
На самому аеродромі було дві позиції нацгвардійців, разом на них — до 20 бійців. Вони мали ПЗРК Ігла, зенітні установки та стрілецьку зброю.
Військові розповідають, що в спеціальних боксах на території частини стояли кілька танків та БТРів. Танки були несправними, тому так і залишились в боксах, а БТР, які були на ходу, теж вигнали на позиції. Вся інша техніка була на Сході. У цей момент з-за горизонту почали один за одним вилітати російські вертольоти — ударні Ка-52 та транспортні Мі-8. Одразу стало зрозуміло, що їх багато — кілька десятків.
Після 11-ї ранку, коли почалися бої, беззбройні прикордонники, які перебували в Гостомелі, перебігли в бомбосховище. Воно було розташоване в окремій будівлі харчоблоку на території аеродрому. «Вже в бомбосховищі ми чули звуки вибухів. Якраз в цей час на Гостомель висаджувався десант, по ньому били нацгвардійців. До цього ж бомбосховища згодом прибігли цивільні працівники ДП Антонов і близько десятка нацгвардійців.
Ще один гелікоптер збив 25-річний на той час молодший лейтенант «Я побачив Ка-52, підбіг до ракети, закинув на плече. Відкинув приціли, відтягнув ручку накола і зробив накол, прицілився в гелікоптер, побачив, що він дуже близько до мене, я його пропустив, розвернувся і стрельнув йому навздогін Уламки того самого Ка-52 лежали на звалищі біля аеродрому.
Висадку десанту транспортними вертольотами прикривали ударні гелікоптери. «Вони постійно кружляли навколо бази, навколо аеропорту, саме там, де перебували наші хлопці. Бойовим курсом заходили, вистрілювали свої ракети, працювали з 30-міліметрових автоматичних пушок. На місці допомагали і ГУРівці. Як згадує розвідник, який перебував у цей час на летовищі, в певний момент до них приєдналися оператори Сил спеціальних операцій на двох бронеавтомобілях. В Гостомелі не вистачало засобів ППО, тому бій хлопці вели фактично з тими росіянами, які приземлилися, по повітряних цілях працювати вони не могли. Проте менш ніж за дві години бою в українських захисників аеродрому, не готових до повноцінних бойових дій з противником, який значно переважав їх і кількісно, і в технічному відношенні, закінчився боєкомплект. У цих обставинах близько першої години дня командир прийняв рішення про вихід з аеродрому. Відхід строковиків-нацгвардійців прикривали розвідники. За кілька годин відійшли і вони.
«Частина нацгвардійців, які перебували на території бригади Нацгвардії, також біля складів із залізною платформою на будівлі намагалися вразити ворожі гвинтокрили. Після бою, коли військове містечко контролювалося російськими десантниками, хлопці-строковики, підірвавши бетонний паркан, відійшли через «радгоспний сад» через вулиці Ярову, Свято-Покровську в бік Горенки.» Зі спогадів Ярильченко Наталії.
Частина захисників Гостомеля так і залишилася на аеродромі — хтось не почув наказу, хтось перебував у бомбосховищі. Зі слів військових: «Ми вирішили вийти з бомбосховища. І тут нас вже зустрічали росіяни. Вони вже захопили аеродром і його контролювали», Вийшли назовні і цивільні з Антонова. «Бомбосховище має два входи-виходи. На один з виходів ми вийшли — і російський військовий з георгіївською стрічкою направив на нас автомат. Тоді саме він почав переговори про евакуацію персоналу. «Коли ми спілкувалися з росіянами, то вони сказали: „Вы ничего не бойтесь, мы пришли вас освобождать“. Це в них була як мантра». Після переговорів росіяни дозволили всім цивільним залишити аеродром. З ними відпустили і двох жінок-прикордонниць. Всім іншим військовим наказали повернутися в бомбосховище. З цього моменту десятеро прикордонників та стільки ж нацгвардійців опинилися в полоні росіян. У них відібрали телефони, і хлопці вже не знали, що відбувається назовні. Кілька днів їх годували російськими сухпайками, когось час від часу виводили на вулицю щось вантажити, переносити або складати трупи росіян після українських обстрілів, а хтось весь час сидів у бомбосховищі. Згодом усіх полонених вивезли суходолом до Білорусі, а звідти — доправили до СІЗО на території Росії.
На території аеропорту Антонова у Гостомелі розташовувалася 30-та Державна пожежно-рятувальна частина. Начальник частини підполковник Руслан Кошовий, намагаючись врятувати особовий склад та пожежну техніку, під час слідування злітною смугою потрапив під ворожий обстріл. Завдяки героїчним діям він зміг врятувати своїх тяжкопоранених колег — Сергія Рогаля та Сергія Федоренка, яких в подальшому вдалося вивезти з летовища. Загинув отримавши надскладні поранення, несумісні з життям. Тіло Руслана Кошового російські окупанти не віддали, а згодом вивезли з території України. Його тіло обміняли тільки у серпні 2023 року. 8 вересня 2023 року у Києві відбулась церемонія прощання з рятувальником ДСНС України.
А у другій половині дня 24 лютого в Гостомелі знову стало дуже гучно. Це почала працювати артилерія 72-ї бригади ЗСУ, яка якраз дійшла до Києва з пункту свого базування, Білої Церкви.
Взагалі, згідно з початковими планами, 72-га бригада у разі повномасштабного вторгнення мала виконувати бойові завдання на Чернігівщині. Більше того, саме там її офіцери проводили рекогносцировку на початку 2022 року.
Але на початку лютого командиру бригади полковникові Олександру Вдовиченку зателефонував головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. «За Чернігівщину будуть битися інші. Твоя задача — Київ», — сказав генерал.
Як згадує Олександр Вдовиченко:«Коли я отримав бойове розпорядження, я сказав, що це дуже велика смуга фронту для однієї бригади, там близько 160 кілометрів, та ще й на двох берегах Дніпра. До того ж, підрозділи бригади були укомплектовані на 50−60 відсотків, людей не вистачало…Ситуацію рятувало те, що в підрозділах 72-ї бригади служили досвідчені професійні військовослужбовці-контрактники. Це еліта Збройних сил. На той момент військові 72-ї бригади не знали, що їм доведеться працювати по стратегічно важливому аеродрому в Гостомелі: вони думали, що його боронитимуть інші підрозділи. Проте вже скоро Вдовиченкові, який був на постійному зв’язку з командувачем Сухопутних сил генерал-полковником Олександром Сирським, який очолював оборону Києва, повідомили, що російські транспортні літаки, які повинні були доправити в Україну основні сили окупаційних військ, уже перебувають у повітрі і зовсім скоро можуть сісти в Гостомелі.
Отож близько 17:00 24 лютого підрозділи артилерійського дивізіону 72-ї бригади під командуванням полковника Олега Кобзаренка, які зайняли позиції на околицях Києва, почали завдавати ударів по злітно-посадковій смузі аеродрому в Гостомелі.
Завданням було якомога серйозніше пошкодити смугу, аби на ній не міг приземлитися жоден російський Іл-76. А також «зробити заборону дії», каже Вдовиченко: дати росіянам зрозуміти, що якщо їхній транспортник таки спробує сісти в Гостомелі, його тут же накриє українська артилерія.
Це сталося саме вчасно. Джерела в українській владі повідомили, що 18 літаків Іл-76 вилетіли з Пскова (саме там базується 76-та десантно-штурмова дивізія ЗС РФ, яка вважається однією з найбоєздатніших частин російської армії - Ред.) у напрямку Києва і прибудуть приблизно за годину».
Зі своїм завданням 72-а бригада впоралась. «Якби не це, Іли б сіли. І росіяни, напевно, змогли б зайти в околиці Києва», — каже Вдовиченко.
Паралельно уже в перший день боїв по злітці Гостомеля відпрацювала і українська авіація.
72-га бригада тримала оборону Києва протягом наступного місяця і періодично завдавала ударів по Гостомельському аеродрому.
«[Після 24 лютого] вони [росіяни] ще намагалися провести туди десантування. Але коли була доповідь, що летять літаки, ми наводилися і працювали по злітній смузі. За якийсь час ворог відмовився від десантування і налагодив логістику по суходолу», — каже Вдовиченко.
Вже в ніч з 24 на 25 лютого в Гостомель почали підтягуватися російські війська, які підходили туди з Білорусі через Чорнобильську зону. На аеродромі розгорнули пункт управління, а на його смузі та в спорудах на території аеродрому почав працювати своєрідний хаб російської техніки, готової до подальших дій. По цих об'єктах періодично продовжувала завдавати ударів 72-га бригада. Обгорілі рештки російської техніки у Гостомелі — це здебільшого результат саме цієї роботи.
Зі спогадів Давиденко Надії: «Вже о 5 вечора у групу viber надійшло повідомлення про поранених робітників аеродрому. Орієнтовно мабуть до 18.00 все було більш менш спокійно, а потім почалися бої за аеропорт. Інформація змінювалася буквально кожні півгодини. Сестрі позвонили з Києва, сказали, що аеропорт відбили, нажаль ми розуміли, що це не так. Бої тривали і нам було зрозуміло, що якщо не пошкодять смугу тут будуть приземлятися літаки ворога. О 21.30 надійшло повідомлення, що на території Київської області вводиться комендатська година з 22.00 до 07.00. У 22.50 знову написали, що аеродром відбито, о 23.20 знову почалися обстріли. Бій з російським десантом тривав . Ніч – 24 лютого була неспокійна».
В гостомельському аеропорту імені Антонова вже 24 лютого загинули працівники летовища це Василь Радченко, Віктор Топольник.
64-річний Василь Радченко загинув 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Донька Ольга Коваль розповіла: тато працював водієм на заводі «Антонов» й того дня керівництво викликало його на роботу. Відтоді рідні більше його не бачили. Останки Василя Радченка виявили шостого травня.
«Тато загинув на території аеродрому під час його захоплення. Убитий в автомобілі УАЗ, можливо з вертольота вдарили по авто. Машина згоріла і тато теж згорів, – розповіла Ольга Коваль. – Ще вранці 24 лютого ми розмовляли, а вже в обід із ним не було зв'язку. Більше ми його не чули і небачили. Можливо, якби тато не був таким відповідальним і не послухав та не поїхав у те пекло, то був би живим, був би з нами. Але, на жаль…».
Василь Радченко був жителем села Озера. Понад 40 років працював на заводі «Антонов».
Зі спогадів дружини Віктора Топольника Олени Топольник: «Зранку 24 лютого Віктор Топольник поїхав на роботу. Він працював сторожем на підприємстві, яке шило амуніцію для потреб ЗСУ. Мав працювати добу. Але близько обіду зателефонував і сказав, що буде повертатися додому. Ми думаємо, що він намагався повернутися через Бучу в Гостомель. Після цього зв’язок із ним обірвався», – розповідає Олена Ширяєва, дружина. Тіло Віктора знайшли на вулиці Вокзальній у Бучі в квітні, після звільнення міста від окупантів.
«Мені його понівечені фото для впізнання надіслали перед Великоднем, 20 квітня. Це було жахливе видовище… Поховали Віктора 28 квітня на кладовищі в Гостомелі, поряд з нашими синами», – розповіла дружина.
