Опис подій ЖК «Покровський»

«ЖК Покровський»- це сучасний житловий комплекс у Гостомелі, перші будинки якого були заселені в 2017 році. Він включає десять багатоповерхівок, які облаштовані затишними зеленими зонами. До повномасштабного вторгнення тут відбувалося більшість культурних подій селища: вечори поезії та класичної музики; звучали пісні у виконанні місцевого хору «Криниця»; організовувалися виставки картин сучасних художників. «Покровський» до війни жив своїм насиченим, цікавим, мирним життям.

24 лютого 2022 року мешканці житлового комплексу прокинулися від вибухів, які доносилися зі сторони військової частини. Але ще за інерцією продовжували звичне життя: хтось квапився на роботу, хтось пішов закупитися продуктами та іншими необхідними речами, хтось намагався скласти план подальших своїх дій, хтось вантажив автомобілі необхідним і виїжджав з Гостомеля в Київ і далі на Захід. Паніки серед людей не було. Близько 12.00 дня жителі комплексу з вікон спостерігали, як летіли гелікоптери ланцюжком один за одним  у бік аеропорту, звідкіля чутно було вибухи. Ось тоді більшість жителів усвідомило, що насувається справжня війна. Стояв шум від двигунів гвинтокрилів. Люди почали спускатися до підвалів, де об’єднувалися в групи і намагалися облаштувати побут у ці страшні дні окупації. Саме з 25 на 26 лютого жителі «Покровського» провели першу ніч у підвалах. Зі спогадів учительки англійської мови Ліцею №1 Морванюк Юлії: «Люди почали сходитися в підвал. Наталия Святнюк попросила ще зранку забрати її сина до нас у підвал, вона їхала з Києва з роботи. Вона не могла швидко доїхати через затори. Люди допомагали одне одному. Галина Міщенко, Леся Івановна, Inna Odessa, Евгения Овчаренко (за нікнеймами у фейсбуці) та всі сусіди нашого ЖК стали, як одна велика родина. Це була перша ніч в підвалі…»

25 лютого був зірваний міст через річку Ірпінь, що з’єднував Гостомель з районом Мостище та дорогою до Києва. Тому виїхати самостійно без автомобіля було неможливо. Продуктів не вистачало, а ті, які були в гостомельчан, закінчувалися. 26 лютого мешканці ЖК із чуток дізналися, що відкрили крамниці «Фора» та «Лоток», які були розташовані недалеко біля ЖК «Покровський». Була можливість запастись на деякий час продуктами, їжею для домашніх тварин та іншими товарами.

 27 лютого виходити на вулиці Гостомеля було небезпечно. Стало відомо про перші жертви війни-розтріляних жителів Гостомеля, зруйновані будинки, спалені автомобілі. Зі слів учительки англійської мови Ліцею №1 Кацедан Ольги: "28 лютого 2022 року день був дуже гучним. Російські війська намагалися через Гостомель, Бучу, Ірпінь прорватися до Києва. Ворог розгортав понтонні переправи через річку Ірпінь, але Збройні сили України їх знищували. До людей, які перебували в окупації, доходили новини, що російські солдати заходили в будинки людей – вбивали, гвалтували, розкрадали майно, пиячили. Стріляли з танків прямо по житлових будинках."

Перші три дні були перебої з електрикою та  водою. Вода стала «за ціною золота». Для технічних потреб воду у будинках ЖК спускали з труб опалення. Також використовували технічну воду, яка залишилася  на будівництві та в закинутій криниці, яка була на подвір’ї приватного дому, що знаходився напроти житлового комплексу. Поки було газопостачання, люди могли готувати гарячу їжу вдома. Зранку 7 березня було відключено  газ повністю. Тоді жителі ЖК «Покровський» готували їжу на багатті у дворі біля будинків. У підвалі будинку 73б/2 разом з усіма жителями перебували два чоловіки, які були працівниками компанії ЖК «Покровський». Вони принесли з будівництва генератор. Генератор включали з 13.00 до 15.00. Тепер можна було  зарядити телефони та ліхтарики. Чоловіки шукали солярку для генератора, зливали дизель з автомобілів, які залишилися в ЖК. Але більшість авто були на бензині.

1 березня, за словами Юлії Рокочоі, спочатку з’явилися російські військові (спецпризначенці), які, мабуть,  проводили  розвідку біля будинку культури. А після цього поїхали перші танки. Один із них відкрив вогонь по будинку 73е, 73д, які були найближче до вулиці Свято-Покровської. Юлія Миколаївна, яка перебувала в цей час у своїй квартирі,  все це бачила з вікна будинку на власні очі. Після обстрілу почалася пожежа в обох будинках, і жінка в паніці, схопивши дітей, телефони, щойно посмажені оладки, на ходу перекривши газ у квартирі, вибігла в коридор будинку. Коридор  поступово заповнювався димом, дихати було важко, тому треба було спускатися вниз. На другому поверсі сусідка допомогла розміститися в коридорі, де і заночували. Пожежники на виклик відмовилися виїжджати.

На ранок 2 березня 2022 року була тиша. До будинку 73б/4 під’їхав на авто селищний голова Гостомеля з помічниками. Вони привезли гуманітарну допомогу (продукти, засоби гігієни, заморожене м’ясо). Прилипко Юрій Ілліч, за спогадами Ольги Кацедан, виглядав стомленим. На наступний день 3 березня Прилипко Юрій Ілліч буде розстріляний російським снайпером по вулиці Ватутіна. Він чи вони сиділи в недобудованих будинках. Район набережної та двори житлового комплексу дуже добре було видно, тож треба було пересуватися від будинку до будинку дуже обережно. Люди боялися відходити від підвалу. Спогади Кацедан Ольги: «Знову обстрілюють Покровський. Знов по всіх будинках влучали. Було вже чутно автоматні черги та поодинокі постріли. На будівництві сидів снайпер чи снайпери. У моєму будинку на п’ятому поверсі (над моєю) мансарда, велика квартира. У ній жила жінка та троє її дітей. Двоє вже дорослих хлопців – близнюків та ще один хлопчик років 8-9 з особливими потребами. Снайпери обстріляли їхню квартиру, тому що побачили, як ті ходили перед вікнами. Стало вже зовсім небезпечно вертатися у квартиру. Цілий день знову були у підвалі. Один чоловік пішов за будинок, у  нього вистрелив снайпер з недобудови. У ногу, куля пройшла навиліт. Цього чоловіка звали Едік, а його дружину Іра. Люди затягли Едіка в підвал, розмістили його там. Надали першу допомогу. Всі шукали методи та засоби, щоб це зробити. Один хлопець дзвонив своїй мамі, яка була чи лікарем, чи медсестрою, й вона йому розповідала, як і що треба робити. У цей день по нас працював снайпер. Для нього ми були як на долоні, тому що з недобудови до наших будинків було якихось 70-80 метрів. Я й досі не розумію, чому він вистрелив в Едіка тоді. Чоловік просто зайшов за будинок через зрозумілі причини. Можливо, він просто хотів нам таким способом повідомити про себе, щоб ми поводилися обережніше. Не знаю…Ніч провели у підвалі свого під’їзду, тому що страшно було повертатися до квартири».

3 березня розпочалася окупація частини Гостомеля в районі ЖК «Покровський». Після обіду 3 березня російська техніка (більше 10 одиниць) рухалася по Свято-Покровській в сторону склозаводу. У цей день до ночі не вщухали обстріли між окупантами і підрозділами ЗСУ, які утримували ворога біля склозаводу. Мешканці ЖК перебували в підвалі і чули тільки пересування техніки навколо будинків. У будинку 73б/5 були встановлені камери відео-нагляду. Жителі будинку могли спостерігати через застосунок у телефоні за тим, як росіяни заходять до будинку і вриваються до квартир, виламуючи двері квартир, якщо їм не відчиняли. У будинку 73б/3 за допомогою БТРу виривали залізні грати першого поверху. Подвір’я ЖК було понівечене військовою технікою, розбиті дитячі майданчики, повалені дерева.

 3-4 березня відбувся бій в районі склозаводу, і після нього Гостомель було повністю окуповано. 4 березня зранку трішки стихло. Жителі з острахом робили спробу вийти з підвалів і роздивитися, яка ситуація в Гостомелі. Оцінювали збитки та пошкодження. Цього ж дня людям запропонували виїхати до білорусі, дехто погодився. У них під дулами автоматів брали інтерв’ю для російських пропагандистських каналів.

5 березня з будинків «Покровського» лунали автоматні черги, росіяни «хазяйнували». Зі спогадів Ольги Кацедан: «Військові у 10-ти поверхівці щось продовжували шукати… Було чутно автоматні черги. Як потім з’ясувалося, вони просто так гралися. Розстрілювали майно людей у квартирах… Нікого з великого підвалу додому не пускали. Тільки деяким пощастило потрапити до квартири щось забрати. Одна жіночка сказала, що в неї у квартирі все перевернуто й розстріляно, навіть дзеркало у кімнаті. Хлопець сказав, що у нього зник фотоапарат. Комусь розламали ноутбук, телевізори. Взагалі поводилися як свині. Але одне рятувало… Нас вони не чіпали. Ми могли варити їсти, спілкуватися на вулиці, навіть могли пройтись поміж будинками, подивитися на наслідки нашого «спасіння», так би мовити…

«Командир» сказав мені, що йому теж це все не потрібно, але у нього є наказ і завдання. Розповів мені, що у нього є сім’я, троє дітей. Наймолодшій доньці, як й Женьці, 8 років.

- У меня задание и приказ, что я могу сделать? Не выполнять  приказ конечно не вариант? И потом с клеймом всю жизнь ходить или в тюрьму, а у меня семья, трое детей, я всю жизнь прослужил в армии.

 Люди попросили росіян надати допомогу Едіку, тому, що він не міг взагалі вставати на ногу. У військових був свій медик військовий. Він прийшов та спустився у підвал подивитися на Едіка, а інший солдат з автоматом залишився біля підвалу.

Наші чоловіки намагалися з ним поспілкуватися, щось довести. Він мовчав. Зробили Едіку перев'язку, щось дали, розповіли Ірі, що потрібно робити. Подробиць не знаю.

Спали у квартирі, вночі було тихо… Та й взагалі ці 4 дні більш-менш було тихо…».

8 березня більша частина росіян покинула територію житлового комплексу. Після чого прилетів гелікоптер окупантів і обстрілював будинок 73б/2. Тільки коли будинок почав сильно горіти, гвинтокрил полетів геть. Жителі говорять, що хотіли рашисти щось приховати. А в будинках 73е та 73д був штаб росіян.

9 березня жителі «Покровського» дізналися, що відкрили зелений коридор і можна вийти з окупованого Гостомеля. Але не всі на це наважилися. Люди хто на автомобілях, хто пішки їхали, йшли до Баланівки через вулиці Свято-Покровську, Ювілейну, Ярову. Росіяни не дали зібрати речі, за 15 хвилин люди приєднувалися до евакуаційної колони. В цей день окупанти на БТРах  привезли гарячий хліб і роздали жителям комплексу. Але в цей день так і не змогли евакуюватися, через підірваний російський танк на мосту Баланівки. Ночували хто де… А вже 10 та 11 березня багато людей змогли вирватися з окупації. У ніч з 9 на 10 березня був обстріл і «прилетіло» у мансарду будинку 73б/3. 10 березня ЖК «Покровський» покинула більшість жителів, в тому числі і вчителі ліцею №1 Семенченко Тетяна Миколаївна з дитиною, чоловіком і батьками. Вони в свою машину забрали також учителя Кацедан Ольгу з донькою та пораненого Едуарда з дружиною. До кінця окупації Гостомеля у комплексі перебували троє людей (двоє з них-працівники будівельної компанії).