Дата народження  08.10.1987 р.

Дата смерті 04.03.2022 р. 

67-річний Віктор Топольник загинув у перший день повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року він виїхав із Гостомеля в Ірпінь, і більше додому не повернувся. Експертиза встановила – Віктор помер від осколкового ураження голови.

«Зранку 24 лютого Віктор поїхав на роботу. Він працював сторожем на підприємстві, яке шило амуніцію для потреб ЗСУ. Мав працювати добу. Але близько обіду зателефонував і сказав, що буде повертатися додому. Ми думаємо, що він намагався повернутися через Бучу в Гостомель. Після цього зв’язок із ним обірвався», – розповідає Олена Ширяєва, дружина.

Тіло Віктора знайшли на вулиці Вокзальній у Бучі в квітні, після звільнення міста від окупантів.

«Мені його понівечені фото для впізнання надіслали перед Великоднем, 20 квітня. Це було жахливе видовище… Поховали Віктора 28 квітня на кладовищі в Гостомелі, поряд з нашими синами», – розповіла дружина.

Віктор був родом із Кіровоградської області, а дружина Олена – корінна жителька Гостомеля на Київщині. Пара прожила разом 30 років. До пенсії Віктор працював інженером-зоотехніком, а опісля – вирішив не сидіти вдома й влаштувався охоронцем.

«У нас були два сини від попередніх шлюбів, їх не стало вже давно. У мого сина залишилася дочка – наша онука, яку Віктор дуже любив, і ростив як свою рідну. Мій чоловік був мудрою і справедливою людиною. Мав добре серце, завжди готовий був допомогти. Мав третю групу інвалідності, атрофія м’язів, але весь час працював. Він добре знав історію України і був патріотом! Дуже любив читати. Сидить, бувало, біля котла, підкидає дрова у вогонь і читає, читає…», – пригадала Олена.

Під час окупації Гостомеля Олена втратила й свій будинок. Це була батьківська хата. 2 березня, коли жінка ховалася в підвалі будинку від постійних ворожих обстрілів, у дім потрапив снаряд. Він вигорів до цегли. Опісля Олена оселилася в родичів з надіями, що рідний дім вдасться відбудувати.

15 березня 2022 у двір 66-річної Тетяни Топоркової на вулиці Яровій у Гостомелі прилетів снаряд. Вибуховою хвилею жінку відкинуло на кілька метрів, вона отримала черепно-мозкову травму і знепритомніла. Через постійні обстріли викликати медиків було неможливо. Сусіди намагалися врятувати життя Тетяни, але 17 березня вона померла.

Син загиблої Олександр пригадує, як 24 лютого, у перший день повномасштабної війни, прийшов до мами. Часто так робив дорогою на роботу: «Я зайшов попити кави, поговорити. Раптом ми почули якісь дивні звуки, схожі на вибухи. Почали здійматися стовпи диму, ми вийшли на вулицю й побачили, що аеропорт уже горить».

Тетяна з чоловіком евакуйовуватися не хотіли. Мали господарство:курей, качок. Не хотіли й собаку з котом залишати. Олександр сказав батькам зібрати документи й ховатися в підвалі, а сам пішов до дружини з дочкою, сім'я жила в районі склозаводу в Гостомелі. Зв’язок із мамою був до кінця лютого. З 5 по 9 березня Олександр та його рідні ховалися в підвалі свого багатоквартирного будинку. Тривали постійні обстріли, російські окупанти поселилися в квартирах, виламували двері, виносили речі.

«10 березня я відправив дружину й дочку в евакуацію, 12 березня виїхав сам. Увечері того дня у мене вже з’явилася можливість включити телефон, щоби подзвонити до мами. Я її попросив, щоб вони з вітчимом виїжджали. Але мама сказала, що залишаться і що все буде добре. 15 березня я маму набрав зранку, вона не відповідала, а після обіду вже відповів сусід і сказав, що у двір прилетів снаряд. Потрапив у сарай, поряд з яким вони на мангалі готували їсти. Маму ще намагалися рятувати, але безуспішно. Собаку також вбило, кішку, розірвану, знайшли за 10 метрів. Від сараю нічого не лишилося», – розповів Олександр.

Дата народження 20.08.1946 р.

Дата смерті 20 березня 2022 р.