Початок повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року о 5:00 жителі Мостища прокинулися від потужних вибухів, які долинали з боку аеропорту ім. Антонова. Через кілька годин у небі вже було видно дим і нові групи російських гвинтокрилів, що прямували до аеропорту.
Об 11:00 на Варшавському мосту через річку Ірпінь утворився затор із машин, які намагалися евакуюватися до Києва. Новини були тривожні, але люди намагалися не піддаватися паніці і вірили, що у 21 столітті у центрі Європи війна неможлива і це триватиме недовго. На вулицях уже стояли військові ЗСУ та бойова техніка.
Вечір був напруженим – вибухи ставали все частішими. По телебаченню запевняли, що цивільна інфраструктура не стане мішенню, тому люди не покидали домівок.
25 лютого близько 7:00 знову почалися інтенсивні обстріли. Люди переховувалися у підвалах і погребах. Дороги спорожніли, на Варшавській трасі не було навіть бездомних собак. Запанувала моторошна тиша, яку переривали лише віддалені автоматні черги. Місцеві мешканці питали військових про ситуацію, але відповідей не отримували – страх у їхніх очах говорив сам за себе.
Зі спогадів жителя мікрорайону Мостище, що по вулиці Окружна, 36, Рог Ігора Миколайовича:
«Ми сиділи у підвалі мого будинку, разом з сусідами. Підвал у мене був «дай Боже» з бетону та арматури, так колись мій батько мені побудував. Я кілька разів відкривав залізні двері підвалу, просто подивитися, що там відбувається, цікаво було. Ми тоді й уявити не могли, що росіяни здатні на те, щоб нас так винищувати, як худобу. А я ж з ними служив колись, у мене ж друзі в Пітері. Я не міг повірити в реальність!»
Руйнування Варшавського мосту через річку Ірпінь
25 лютого о 11:00 українські військові підірвали Варшавський міст для стримування російських військ. Потужний вибух вибив вікна у будинках поруч. На мосту горіла російська техніка, а поруч лежали тіла окупантів. Цим шляхом жителі більше не могли вибратися. У Мостищі зникло світло, яке не з’явиться аж до середини травня.
Зі спогадів жителя мікрорайону Мостище, що по вулиці Кулішова, 59, Мартиненко Сергія Вікторовича:
«Ми бачили танки на мосту, це була ворожа техніка. Тоді ще працював зв’язок і сарафанне радіо донесло, що міст заміновано. Ми були дуже налякані. Мама плакала! Я не знав, що нам робити, бензину у авто не було, але куди ж їхати!»
Руйнування житлових будинків та інфраструктури
• 26 лютого – зруйновано торговий комплекс «Варшавський».
• 2-3 березня – обстрілами зруйновані будинки на вулиці Річній та у Шкільному провулку.
• 4 березня – від авіаударів і обстрілів з установок «Град» зруйновано п’ятиповерховий житловий будинок і приватні будинки на вулиці Садова.
• 8 березня – повне відключення газопостачання.
• 10 березня – зруйновано місцеву церкву. Приміщення, де вона розташовувалася, було історично значущим для мешканців, адже колись там працював клуб, пов’язаний із багатьма спогадами жителів.
• 15 березня – обстрілами пошкоджено Мостищанську філію ліцею №1 та супермаркет «Фора». До його руйнування мешканці та військові ще встигли використати запаси продуктів.
• 18 березня – важкі бої призвели до майже повного знищення будинків на вулицях Ірпінська та Окружна. Ці райони перебували на лінії вогню, адже річка Ірпінь відділяла Мостище від окупованої частини Гостомеля.
• 20 березня – знищено склади компанії «Кюне і Нагель». Від складів залишилися лише обгорілі руїни.
• 27 березня (неділя) – стало відомо, що будинок лідера музичного гурту «Друга ріка» Валерія Харчишина, що по вулиці Чумацький шлях, зруйнований, а його сім'ї більше нема куди повертатися. Про це повідомив сам музикант на своїй сторінці у Facebook, опублікувавши фото, зроблені у мирний час.
Зі спогадів Валерія Харчишина від 27 березня:
«Цей будинок під Гостомелем – частина мого життя. В ньому виросли і жили троє моїх синів. Я будував його за всі гроші, що я заробляв. Я боровся за нього, коли у мене відбирали землю, коли намахували будівельники-шахраї – перебудовував майже усе. Нещодавно я побудував поруч будиночок для батьків, що виявили бажання переїхати. Під час затяжної ковід-кризи. На останні гроші. Батьки не переїхали. Не встигли. Для моїх дітей цей будинок – їхній дім. Їхня Україна. Він повністю згорів. Орки влучили в нього. У моїх дітей тепер немає «їхньої України». Їм нема куди повернутися. Вони про це ще не знають. Як і не знає мій старший син, що нині на півночі захищає свій дім… Там залишались двоє кішок, яких я ще кілька днів тому годував. Я не впевнений, що вони живі. Чорти в лаптях нищать наші будинки, наше майно, але вони не знищать нас. Не знищать нашу волю, наші руки, наші знання, наші вміння. Я побудую сотні таких будинків. Ми все відбудуємо. Кожну домівку. Посадимо тисячі дерев. Але спочатку ми знищимо кожного орка, що ступив на нашу землю. Горіти вам у пеклі, чорти кацапські, доки тлітимуть наші будинки.
UPD: Друзі, ані мене, ані моїх дітей не було в будинку. Моі діти живі, не ушкоджені, нині перебувають з їхньою мамою у безпеці закордоном.
Я залишаюсь в Україні. Не сам. До перемоги.»
Відступ російських військ і повернення жителів
2 квітня 2022 року Гостомель було офіційно деокуповано. Поступово, 13 квітня, мешканці Мостища почали повертатися додому – або до руїн, які залишилися від їхніх домівок.
Зі спогадів жительки мікрорайону Мостище, що по вулиці Окружна, 36, Ткаченко Ірини Ігорівни:
«Ми їхали додому… нарешті! Це була Житомирська траса… наче дорога смерті…наче фільм про апокаліпсис! Приїхали ми додому 13 квітня, там була моторошна картина! Тиша, запах гару й гнилі, мертві тварини на дорогах, зруйновані автомобілі, обгорілі скелети будинків та порожні вигорілі вулиці. Хіба це мій дім?»
Ця історія стала символом стійкості й трагедії українського народу, який мужньо протистояв російській навалі в перші дні повномасштабного вторгнення.
