Окупація військового містечка селище Гостомель
24 лютого 2022 року о 04.00 годині ранку російська федерація почала повномасштабне вторгнення в Україну. Перший удар на себе прийняли військові об’єкти і аеродроми, які були розміщені біля міста Києва. В Гостомелі такими об’єктами стали злітно-посадкова смуга ДП ім. О.К. Антонова та військова частина 3018 Національної Гвардії України. Перша ракета прилетіла на територію військової частини Національної гвардії України вже о 06:45, порушивши мирне життя мешканців військового містечка та сімей військових, які жили в гуртожитку на території частини. Ще до захоплення російським десантом аеропорту, багато жителів містечка почали на машинах виїжджати, розуміючи, що тут буде епіцентр військових дій.
На деякий час настало затишшя, але близько 12:00 дня з-за горизонту почали один за одним вилітати російські гвинтокрили — ударні Ка-52 та транспортні Мі-8. Одразу стало зрозуміло, що їх багато — кілька десятків. Українські військові, переважно це були строковики, молоді хлопці з переносного зенітно-ракетного комплексу, збивали ворожі гвинтокрили. Мінімум три з них не долетіли до пункту призначення. Коли стало зрозуміло, що військовий об’єкт під контролем ворога, українські солдати покинули частину через паркан військового містечка і рушили в бік мікрорайону Мостища через сад, який ріс біля військової частини, вийшовши на вулиці Вишневу та Ярову. Висадка десанту відбулася в районі злітно-посадкової смуги і російські військові взяли під контроль в’їзд та виїзд у військове містечко. Під час авіаційного нальоту відбувався обстріл цивільних забудов. Так вже в перші години військових дій був пошкоджений будинок №12 військового містечка. На виїзд із містечка утворилася черга з легковиків із людьми, які намагалися покинути свої рідні домівки. Жителів в автівках випускали вже російські військові, які були у повному споряджені з георгіївським стрічками на шоломах та рукавах військової форми. Вони перевіряли машини, щоб не вивозили українських військових і перепитували чи будуть мешканці сьогодні повертатися назад. Вже ближче до ночі 24 лютого в Гостомелі знову стало дуже гучно. Це почала працювати артилерія 72-ї бригади ЗСУ, яка почала завдавати ударів по злітно-посадковій смузі аеродрому в Гостомелі. Російський десант був знищений, частина його розбіглася по навколишнім лісам.
Але 25 лютого російська техніка зайшла з півночі через Чорнобильську зону і в другій половині дня військове містечко було захоплено збройними формуваннями кадирівців. Вони, зайшовши у військову частину, зняли український прапор на воротах військового об’єкту, та повісили «свою ганчірку». Після чого почали обходити всі будинки військового містечка, вибивали двері в квартири. Мирних мешканців, які залишилися на той момент ще вдома, виводили з будинків на подвір’я і робили обшук. Забирали телефони, документи та кидали їх до підвалів тих будинків, де люди проживали. Мешканець будинку №10 Закурдаєв Олександр не відкрив двері своєї квартири. Коли кадирівці увірвалися в його квартиру, він був побитий і кинутий до підвалу. Перебували кадирівці у військовому містечку до середини березня.
Цивільні люди, які стали заручниками росіян, розповідають, що вони знімали пропагандистські відео, не дозволяли людям виходити на вулицю. У гуртожитку (будинок №13) навіть був карцер, куди кидали «неслухняних» і вони там перебували по декілька днів. Люди, як могли в таких умовах виживали, облаштовували свій побут. У військовому містечку виключили світло, газ, воду вже 26-27 лютого. Чоловіків тримали окремо від жінок. Було до десятка дітей різного віку, які перебували з жінками. Кадирівці грабували склади військової частини та навколишніх крамниць і приносили якісь продукти цивільним. Декілька тижнів люди сиділи у холодному підвалі. У багатьох почалися проблеми зі здоров’ям. Під час окупації «визволителі» примусово вивозили цивільних у білорусь. Ця депортація свідчить про ще один воєнний злочин росіян. 16 березня до підвалу прийшли російські військові: сказали, що завтра планується сильний артобстріл, і запропонували вивезти місцевих у білорусь, де їх забере Червоний Хрест.
За словами людей, до 17 березня було три хвилі евакуації. До військового містечка підганяли по 2-3 автозаки і людей без телефонів, грошей (документи не забирали) вивозили через Іванків, Чорнобильську зону у Гомель. Там розміщували у санаторії «Золоті піски». Ставлення до українців було доброзичливе. Надавали лікарські послуги, безкоштовно годували, привозили гуманітарну допомогу. Але потім через 1-2 місяці пропонували виїжджати до росії, Польщі або пішим ходом перетинати кордон з Україною і повертатися додому. З Польщі волонтери допомагали людям придбати квитки, забезпечували всім необхідним, надавали телефони, щоб біженці могли зв’язатися з рідними.
Як і в цілому по Гостомелю, так і у військовому містечку є цивільні, які потрапили в полон і перебували у російських СІЗО. На сьогодні нам відомо про шістьох чоловіків, що перебували у полоні. Двоє із них перебувають там до цього часу.
Військове містечко зазнало руйнувань. Майже всі будинки повністю були зруйновані. Спочатку від обстрілу постраждав будинок №2 ( це сталося 24 чи 25 лютого зранку, бо ще приїздила газова служба, щоб відремонтувати газову трубу, яка була пошкоджена під час обстрілу). Потім був зруйнований будинок №1. 27 лютого було пряме влучання у будинок №12, дім розвалився на дві частини – третього під’їзду не стало. Жителі, які сиділи у підвалі цього будинку перейшли у підвал гуртожитку неподалік, кажуть, що там ховалося до 85 чоловік. Після будинком №12 ракетним обстрілом був зруйнований будинок № 9. В ньому на той час перебувала літня людина
Оржаховска Тіна, яка самостійно не пересувалася, хворіла. Вона згоріла під час пожежі у будинку. Потім повністю вже був зруйнований будинок №2 і останній будинок №10 також був зруйнований під час артилерійського обстрілу. Були пошкоджені також будинки № 11, 13, 4, але після деокупації селища Гостомель, були відновлені. Повністю погоріли гаражі жителів містечка разом із автомобілями, які в них знаходилися на час окупації. Потрібно зазначити, що періодично відбувалася ротація російських військових. Спочатку зайшли кадирівці, які рахувалися росгвардією, а потім їх змінили росіяни. Мешканці, які перебували у заручниках розповідали, що між собою ці військові підрозділи конфліктували. Відомо, що кадирівці проживали у покинутих квартирах жителів містечка. По собі залишили потрощені житла, меблі, розкрадені речі, техніку. Коли українці поверталися до своїх домівок, то застали повну антисанітарію. Унітази були забиті, розбитими меблями закривали вікна і двері від артобстрілів. «Освободітелі» дуже часто залишали по собі письмові звернення із виправданням свого вторгнення і своїх злочинів. По території військового містечка були розкидані туші м’яса, риби, які гнили і смерділи. «Руський мір» ще довго своїм сморідом нагадував про себе.
В період окупації військового містечка померли Гриценко Любов Василівна, учитель математики Ліцею №2 ГСР, та Пономарьова (Фоміна) Галина Герасимівна, котра працювала бібліотекарем у Проскурівській бригаді зв’язку, активна громадська діячка. Належним чином зробити поховання не можна було в той період, тому жителі військового містечка поховали цих людей біля будинку № 9. Після звільнення території Гостомеля, їх тіла було ексгумовано і перепоховано на цвинтарі.
Такою ситуацією була у військовому містечку. Постійні обстріли, руйнації інфраструктури, насильство над мирними жителями аж до 31 березня 2022 року, поки Гостомель було деокуповано.
