Весною 2022-го тривали запеклі бої за Київ. Саме біля Гути-Межигірської росіяни хотіли прорвати наші рубежі, кинувши велику кількість особового складу, живої сили, озброєння та техніки.

6 березня один із підрозділів 4-та Бригада оперативного призначення "Рубіж" Національної гвардії України зайняв позиції біля села, аби не дати окупантам переправитися через річку Ірпінь та обійти село Мощун з правого флангу.

Спогади Кацедан Ольги (соціальна мережа facebook). 6 березня 2022 рік. Цей день мені запам’яталася як один з найспокійніших. Якщо не брати до уваги, те, що я вже три дні не виходила на зв'язок. Я просто не уявляла, що зараз переживають мої батьки, рідні та друзі. 

Росіяни кудись виїжджали, потім поверталися. Женька виглядала з-за будинку й на кожний танк питала : «Мама це наші? Коли вже наші приїдуть?»

Ми, як й завжди грілися на металевій пластині по черзі. Розповіли один одному вже мабуть всі наші історії, все життя. Я познайомилися з сусідкою з першого парадного мого будинку. Її звали Інна. Якось з нею було легко спілкуватися. Така ж оптимістка й жартівниця, як я. Навіть коли було дуже тяжко, холодно - ми якось намагалися не впадати у відчай, ще могли пожартувати. Вона мені розповіла, що якась її подруга спитала у неї : «Як ми знаємо, коли йти у підвал? Адже сирени  у нас не було». Це було дійсно смішно, коли обертаєшся, й дивишся на танки, які у тебе за спиною. Кажу, що потрібно відповідати так : «Коли дуло танка дивиться тобі у лоба, тоді вже потрібно бігти». 

Вийшов «командир» з 10-поверхівки, погукав Женю. Женя побігла до нього. Він вручив їй «сухий пайок», великий паперовий пакет з зірочкою. Женька зраділа, вона не зрозуміла, що то їжа, вона подумала, що це якісь подарунок. Хотіла одразу його розкрити, але «командир» сказав їй, що потрібно йти до дому й там розпаковувати. 

Ми пішли до квартири, розкрили той сухпай, розчаруванню Жені не було меж))). Там була їжа, а не подарунок) Їжа була така собі, у мене Женька дуже примхлива щодо їжі. Гречана каша з м’ясом, чорний шоколад, повидло, сухий чай, кава, ще якась каша, ще якесь м'ясо, сухий спирт, печиво.

Жека з’їла повидло, каша з м’ясом сподобалась котам. Чай зі смородиною я залишила собі, тому, що досі мала простудні ознаки. Все інше зібрала в пакет та винесла до підвалу, залишила біля всієї їжі, сказала нашим хозяюшкам, що можна покласти наступного разу до супу. Там жиру було більше ніж тієї каші з м’ясом.

Ввечері коли йшли до квартири знов зустріли «командира» з бурятами. Я так зрозуміла, що командування жило у нашому будинку, а всі інші смертні у 10-ти поверхівці. 

«Командир» спитав мене звідки я родом. Я сказала, що народилася я в Україні, але мій дід родом з Ульяновська, а бабуся з Ленінграда. «Командир» здивувався.  Як він сказав, цей полк виявляється або весь, або половина був з Ульяновска. Також він сказав, що вони скоро передислокуються ближче до мосту… Було видно, що вони чогось чекають чи шукають.

Спогади Анни Пойди  06.03.2022 року. Бачили, як по вулиці Ватутіна йшов отець Петро з тачкою, щоб забрати тіло Прилипка Ю.І.  Через день отець Петро відспівував Карпенка О. по вул. Ватутіна. Також в цей день люди привезли чоловіка, завернутого в килим, щоб також відспівати.

Спогади Анни Рудої 06.03.2022 року.

Бої тривали щодня і щоночі з 3 по 8 березня... Горіло все... Всі ці дні ми були без зв’язку. Мої батьки, яким вдалося виїхати 5 березня, не знали чи живі ми, чи ні...Вони просто чекали нас, молилися, виглядали нашу машину на трасі. 

Спогади Надії  Давиденко 06.03.2022 року. Знову надійшла інформація про те що з Гостомеля виїжджала сім’я, їхню машину розстріляли. В машині перебували наша учениця 3-го класу,  Філіпчук Олександра, яка була поранена, згодом їй ампутували руку та її вітчим, якого вбили росіяни в машині та мама Олександри Юлія.

Підтвердилася інформація, що мер Гостомеля Юрій Ілліч Прилипко загинув і з ним ще двоє волонтерів, які доставляли їжу.

В чаті viber «Група Округу ! Ми сила», створена на початку повномасштабного вторгнення Веронікою Іщенко, написали, що склозавод буде намагатися евакуювати людей, але тільки з району склозаводу, нам туди добратися не можливо.

О 23.13 годині на вулиці Свято Покровській будинок 141а обвалився будинок в підвалі під завлами 30 чоловік Допоможіть. Наступного дня  07 березня люди з цього гуртожитку перейшли в інший підвал.

Спогади Юлії Дацій 06.03.2022 року. Зателефонував знайомий (з вулиці Лугової-  Протасевич Леонід) і сказав, що в нього вже були російські солдати і потрібно відчиняти двері, не чинити опір. Приблизно о 16:00 спостерігали з вікна як в сусідніх дворах ходили озброєні російські солдати. Через два будиники від нас ми бачили як сусіда Ященка Данила Олександровича (він був з піднятими руками) штовхали зброєю у підвал і почалася перестрілка військових між собою. Після цього наступних два дні сусідів не було видно... і ми не знали чи живі вони. Цього ж вечору ми почули як нам стукали в ворота (дуже гучно), поки ми вийшли до воріт вже нікого не було.

Спогади Юлії Морванюк 06.03.2022 року (соціальна мережа facebook). Окупанти ще живуть в нашому комплексі. Дозволили заходити в свої квартири. Взяти якісь необхідні речі з квартири. Мені було цікаво піднятися до себе в квартиру і страшно. Галина Міщенко прошу неї піти зі мною.

Піднялися на 9-й поверх. Все ціле. Двері не вибиті. Сусіди деякі є на поверсі. Бережуть своє майно. Пройшлася по квартирі. Взяла солодощі. В грудях здавило, заплакала.

6 березня 2022 року Указом Президента України місту Гостомель присвоєно почесну відзнаку Місто-герой України.