На початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року події в селищі Гостомель розвивалися дуже стрімко. 24 лютого – була перша спроба російським десантом захопити аеропорт імені Антонова. Наше селище стало лінією фронту. 25 лютого після жорстокого бою окупаційним військам вдалося закріпитися в селищі і розпочати поступову його окупацію. На вулицю Рекунова, за свідченнями жителів цієї вулиці, росіяни зайшли 4 березня 2022 року. Тут чи не найбільше знаходилося окупантів . Перебували вони в Гостомельському ліцеї №1, ЗДО «Веселка», у багатоквартирних та приватних будинках.
Ціла артилерійська бригада з гарматами розмістилася за будинком №9 на ділянках приватного сектору вулиці Новозаводської. Звідси протягом трьох тижнів лунали потужні постріли. Здавалося, що багатоквартирний будинок від вибухів осідає в землю, а в ньому в підвальних приміщеннях жили люди, які залишилися в окупації. Смолянчук Наталія, мешканка будинку №9 згадує: «Російські військові підійшли до наших осель, ховалися від вибухів, які здійснювались ракетами, снарядами з танків та гелікоптерів. Вибухом ракети був зруйнований під'їзд будинку №1 на вулиці Рекунова. У цьому будинку в підвальних приміщеннях двох під’їздів знаходилися наші односельчани, приблизно 70 осіб. Під час окупації люди об’єднувалися, допомагаючи одне одному, разом виживали як могли, дивлячись смерті у вічі. Сім’я Муляр у період окупації проживала в будинку №1 на вулиці Рекунова на п’ятому поверсі з новонародженою дитиною, окупанти заборонили їм перебувати у своїй квартирі, дозволили мешкати у чужій квартирі на другому поверсі. Саме тоді, коли оселилися в іншій квартирі, стався приліт по будинку, удар надзвичайної сили назавжди залишився в пам’яті родин Муляр.
Сильно постраждав заклад дошкільної освіти «Веселка». Цей дошкільний заклад щодня відвідувало понад 200 дітей. У дитячому садочку було невелике укриття. Односельці з найближчих приватних будинків почали туди сходитися, але недовго там тривала тиша…
26 лютого відчули перший приліт по закладу. Після 4 березня в заклад вдерлися окупанти, вибиваючи всі двері , черга дійшла і до підвалу. Леся Науменко, працівниця садочка, разом з охоронцем закладу піднялися із підвалу і зустріли рашистів. Коли росіяни зайшли до підвалу, розпочали обшук приміщення та людей, які там знаходилися, забрали та розбили телефони.
На території дитячого закладу розміщувалася база машин та техніки, котру окупанти заправляли, ремонтували, проводили техогляди. У період окупації в садочку щодня відбувалась передислокація техніки, чути було постійний гуркіт танків, бронетранспортерів, військових машин.
Ліцей №1 Гостомельської селищної ради також розташований на вулиці Рекунова, 11-А. Він теж став прихистком для мешканців селища вже 24 лютого. У той час у ліцеї вже перебувало більше тридцяти чоловік, серед яких були й діти. Кількість людей постійно збільшувалася. Директор ліцею Захлюпаний Володимир дозволив готувати їжу для людей у шкільній їдальні. Жителі Рекунова почали зносити у підвальне приміщення теплі речі, матраци та інші необхідні речі. Мобільний зв'язок був слабкий і нестабільний, відсутні електроенергія та водопостачання, долітали постійні гучні звуки вибухів і пострілів. Але для людей, які перебували в ліцеї, найстрашніші події розпочалися з 5 березня, коли російські військові захопили приміщення нашого навчального закладу. Окупанти використовували заклад як базу. Вони тут жили, їли, розпивали спиртні напої, вибивали двері навчальних кабінетів, розкладали вогнища в приміщеннях класів, викрадали або трощили комп’ютерну техніку, якою були обладнані кабінети. Людей, що перебували в закладі, тримали як заручників. Склали списки всіх, хто на той час перебував у школі. Подвір’я закладу було заставлено танками.
За багатоквартирним будинком на вулиці Рекунова, 9 на приватних ділянках вулиці Новозаводської були розташовані ракетні установки. Щодня з них стріляли, очевидно, по Ірпеню. Рашисти групами заходили у під'їзди багатоквартирних будинків, також до приватного сектору. Тривали щоденні обстріли. Мешканці були вимушені покидати свої домівки і своє майно. "Визволителі" ж оселялися у обраних ними квартирах, залишаючи там повний безлад. Від вибухів руйнувалися будинки. Щоб зігрітися та приготувати якусь їжу, люди біля під'їздів розводили багаття, гріли воду. Ризикуючи життям, люди шукали дрова, дошки, щоб розвести багаття. Великою проблемою була відсутність води, доводилося відшукувати колодязі біля приватних будинків і, щоб добути ту воду долали великі відстані. Часто, ідучи по воду чи дрова, люди потрапляли під обстріли, тому такі переміщення вулицями в окупованому Гостомелі були небезпечними. Російські військові стежили за нашими людьми, не дозволяли ходити по так званих «заборонених» територіях. О 18 годині починалася комендантська година і всі повинні були знаходитися в приміщеннях, підвалах. На подвір’я виходити було заборонено. Рашисти влаштовували рейди по підвальних приміщеннях, змушували людей шикуватися біля будинків. У підвалах деяких людей примушували лягати на землю та під дулом автоматів вимагали цигарки. Не було ліків, не надавалася медична допомога, машини швидкої допомоги не виїжджали на виклики. Тому жителі селища, не отримавши медичної допомоги, помирали.
Згадує події під час окупації Боровкова Ніна Георгіївна: «У підвалі на вулиці Бучанське шосе, 8 було десятеро людей. Мій чоловік помер 20 березня 2022 року у підвальному приміщенні тому, що в нього не витримали легені від холоду та сирості. Похоронили його за гаражами будинку. Після окупації відбулося перезахоронення».
Смолянчук Марія Іванівна померла 11 березня. Трагічним стало її поховання. Коли сусіди несли тіло для поховання, два удари ракет потрапили у будинки ЖК «Медовий» на вулиці Рекунова. Наші сусіди були поранені уламками від снарядів. У той день так і не вдалося здійснити поховання Марії Іванівни через постійні обстріли. Через два тижні вона була похована на прибудинковій території ЖК «Медовий». 27 лютого помер Михайло Метельський, якого також захоронили на цій же території. Можливо, він би вижив, якби отримав допомогу лікарів. Сурміна Михайла та Школьного Анатолія похоронили біля будинку №9-А на вулиці Рекунова. Під цим же будинком був захоронений закатований Сергій Захлюпаний, якого знайшли розстріляним у гаражах на вулиці Рекунова.
Незначну частину вулиці Рекунова займає приватний сектор, сюди також були влучення снарядів, внаслідок обстрілів були пожежі в будинках та їх руйнація. Ось спогади мешканців приватних будинків. Сім’я Зайцевих та Литвиненків перебували під час окупації у своїх будинках на вулиці Рекунова, будинок 2. Жителі згадують, як російські військові заходили до них, перевіряли документи, обшукували помешкання. На подвір’ї їхнього будинку заходилася криниця, люди з прилеглих вулиць, ЖК «Ягода», навіть, рашисти набирали воду. Сім’я Карноух Олександра проживали на вулиці Рекунова, 30, у момент обстрілів знаходились у погребі. 6 березня 2022 року вони почули потужний вибух, від якого знесло дах їхнього будинку. 8 березня 2022 року родина покинула Гостомель. За період окупації снаряд знову влучив в будинок і вщент знищив його. Повертатися сім’і Карноух не було куди.
Ще один факт злочинів росіян. Тетяна Миколаївна, жінка літнього віку, мешканка будинку №26 на вулиці Рекунова, у перші дні окупації перебувала вдома. Вона згадує, що від холоду у неї відмовили ноги, жінка впала на підлогу та пролежала 4 дні. Рашисти, які ходили по будинках, помітили її, переклали на ліжко. Згодом по Тетяну Миколаївну приїхав її рідний брат та забрав її до міста Буча.
30 березня 2022 року у другій половині дня гуркіт російської техніки почав віддалятися від Гостомеля. Окупанти організовано, колонами, покидали наше рідне селище. Не вірилося, що період окупації був позаду. Залишилися тільки біль, руйнації і надія на нашу перемогу.
