64-річний Василь Радченко загинув 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Донька Ольга Коваль розповіла: тато працював водієм на заводі «Антонов» й того дня керівництво викликало його на роботу. Відтоді рідні більше його не бачили. Останки Василя Радченка виявили шостого травня.

«Тато загинув на території аеродрому під час його захоплення. Убитий в автомобілі УАЗ, можливо з вертольота вдарили по авто. Машина згоріла і тато теж згорів, – розповіла Ольга Коваль. – Ще вранці 24 лютого ми розмовляли, а вже в обід із ним не було зв'язку. Більше ми його не чули і небачили. Можливо, якби тато не був таким відповідальним і не послухав та не поїхав у те пекло, то був би живим, був би з нами. Але, на жаль…».

Василь Радченко був жителем села Озера. Понад 40 років працював на заводі «Антонов». Весь вільний час присвячував родині, дуже любив онуків.

У Василя Радченка залишилися дружина, двоє дорослих дітей та троє онуків.

46-річний Дмитро Рязанцев загинув у Гостомелі на Київщині 7 березня 2022 року. Тіло Дмитра з кульовими та ножовими пораненнями знайшла сестра разом із племінницею 10 березня на території пилорами, де під час окупації Гостомеля російські військові облаштували тимчасовий штаб. Там стояли їхні автівки з боєприпасами. Окупанти намагалися примусити Дмитра розвантажувати одну з них. Він відмовився. За це Дмитра розстріляли. Пізніше свідок вбивства розповів про побачене СБУ. Винуватців ідентифікували та оголосили їм про підозру.

«Дмитро вийшов з дому 7-го березня. Він залишив телефон і сказав, що піде пошукає цигарок у знайомих, оскільки магазини не працювали. Але більше він не повернувся. 10 березня стало трохи спокійніше в Гостомелі й ми з дочкою вирішили піти його шукати. Коли заходили на пилораму, туди заїхав російський БТР. До тіла Дмитра вони підійшли разом з нами, воно було заміноване, з ножовими та кульовими пораненнями», – розповідає сестра Дмитра Ірина Сулейманова.

Тіло Дмитра окупанти не віддали родичам. Забрати його вдалося після звільнення Гостомеля на початку квітня. Поховали Дмитра 2 травня на Гостомельському кладовищі.

Дмитро народився і все життя провів у Гостомелі на Київщині. Працював на пилорамі. Був розлученим. Так само – і його сестра. Вони жили в батьківській хаті в Гостомелі. Дмитро дуже любив свою племінницю Сабіну й виховував її як свою дочку.

«Я була на роботі, Дмитро її забирав зі школи, ходив на свята в садочок, у них були дуже теплі стосунки. 7 березня, перед тим, як піти з хати, Дмитро питав, як нас привітати з 8 березня, питав, що може зробити для нас, який подарунок. Я сказала, що вже після закінчення війни будемо святкувати… Він був дуже доброю людиною», – пригадує Ірина.

У Дмитра залишилися сестра, 18-річна племінниця та 19-річна донька.