24 лютого 2022 року для мене розпочалося з повідомлення про напад росії на Україну та ракетний обстріл наших міст. Також прийшло повідомлення, що уроки в ліцеї відміняються. Близько 11 години через пойму річки Ірпніь низько над будинками пролетіли гелікоптери. Їх було близько трьох десятків, вони тримали курс на військове містечко та аеропорт «Антонов». Згодом пролунали вибухи, над селищем почали здійматися стовпи диму. Мабуть, найстрашніше було читати повідомлення дітей в групі класу про те, що над їхніми будинками пролітають вертольоти, які обстрілюють з кулеметів подвір’я та стріляють по людях.

Вибухи лунали все частіше, почали чути і звуки стрілецького бою. У все це важко було повірити. Жевріла надія, що все це жахіття скінчиться дуже швидко. Родина сина, у якого дві маленькі дівчинки ніч провели у погребі, який зовсім не пристосований для сховища. Тож 25 лютого ми вирішили, що вони з дітьми будуть вибиратися у безпечне місце, а ми залишилися дома.

Поки було світло весь час слідкували за подіями по телебаченню, читали всі повідомлення, що з’являлися  у вайбері. З дому намагалися не виходити.

27 лютого спалахнула велика пожежа в районі склозаводу. Постійно чулися звуки вибухів та кулеметні черги. Знали, що наші бійці тримають оборону.

Здається, 3 березня  з’явилося повідомлення про загибель голови селищної ради Прилипка Юрія. В це було важко повірити. А вже 4 березня по Луговій обережно, весь час оглядаючись, пройшли військові. Відразу спало на думку, що вороги переховуються від наших бійців. Тим більше, що перед цим мешканці ЖК «Покровський» повідомляли, що орки заходили в під’їзд, але нашими хлопцям вдалося їх звідти вибити.  Та близько 15 години група з 5 чоловіків почали ломитися в будинок нашого сина. Ми з чоловіком вирішили покинути будинок та городами перебратися на вулицю Свято-Покровська. Чомусь була тверда впевненість в тому, що там ще наші.

Те, що ми побачили там,  жахнуло. Розбиті БТР, розстріляні цивільні автомобілі, зруйновані та спалені будинки. Нічого не залишалося, як знову повернутися додому. Коли через пошту вийшли на Лугову, почався черговий обстріл. Зупинилися під прикриттям огорожі навпроти будинку Протасевича Леоніда Адамовича. Він в цей час вийшов з будинку, побачив нас, запитав, що сталося. Ми відповіли, що в наш дім прийшли орки  і він запросив нас до себе. В цей час у нього в підвалі вже перебувало 10 чоловік.  З того часу почався новий відлік часу. Пізніше дізналися, що вже тоді мешканців будинків почали виганяти  з їхніх домівок.

5 березня близько 7 ранку  прийшли російські військові. Частина почала перевіряти будинок, частина спустилася в підвал. Леонід Адамович попередив, що в нього в підвалі переховуються жінки з дітьми та старі люди. Старший групи орків наказав усім здати телефони, побіжно їх оглянув, два телефони забрав та розбив,  інші дозволив забрати.

Коли через деякий час ми вийшли на вулицю й подивилися в сторону свого будинку, то побачили,  що біля нього стоїть ворожий БТР і багато військових.  Згодом вони оголосили евакуацію. Пропонували всім бажаючим виїжджати, пропонували навіть дати ключі від чужих автівок. Багато хто того ж дня виїхали зі своїх помешкань. Хтось перебрався до родичів на інші вулиці, хтось взагалі виїхав за межі Гостомеля. А в нашому підвалі мешканців все прибувало. Леонід Адамович не відмовляв нікому. Згодом нас там зібралося близько 20 чоловік.

З жахом згадую 8 березня, коли близько 14 години до нас прибігла Петровська Ніна й повідомила, що під час мінометного обстрілу загинув її чоловік. Леонід Адамович і мій чоловік пішли, щоб поховати його до того часу, як з’явиться можливість перепоховати  на кладовище.

9 березня Леонід Адамович з чоловіками пішли до нього на підприємство, щоб забрати комп’ютерну техніку та документацію, а трохи пізніше за паливом для генераторів. Того дня вони додому не повернулися. Ми намагалися їх знайти, звернулися і до російських військових, але ніякої інформації вони нам не надали. В другій половині дня надійшла інформація про евакуацію, ніби буде організовано «зелений коридор». Частина  людей, що перебували у сховищі, вирішили йти до місця збору. Серед них були і ми з чоловіком. Пішли до свого будинку, щоб забрати якісь речі, документи, пов’язати білу тканину. Але коли вийшли на вулицю, почули автоматні черги. Це зовсім не було схоже на евакуацію. Тож вирішили зостатись. Частина з тих, хто все ж дійшли до селищної ради і розпочали евакуацію,  на вечір повернулися знову до будинку Л. Протасевича. З’ясувалося, що БТР орків підірвався на своїй же міні і всіх людей завернули назад.

В ніч з 9 на 10 березня почувся страшенний вибух. Здалося, що будинок підскочив догори і став на місце. Тоді я ще не знала, що це міни влучили в наш будинок і гараж . І що то вибухнув бак нашого автомобіля. Розпочалася пожежа, яка дуже швидко згасла і слава Богу не перекинулася на сусідні будинки.  Вранці, коли ми прийшли вчергове до нашого дому, побачили, що він наполовину зруйнований.

Весь цей час ми намагалися бодай щось дізнатися про долю Леоніда Адамовича, Дмитра Дерегуза та Василя Соколовського. Але ніхто нічого нам не говорив.

11 березня з нами вдалося зв’язатися Зелінській Наташі. Вона повідомила, що буде проведено чергову евакуацію під егідою Червоного хреста. І нам потрібно евакуюватися.  В цей же час і мені вже з Черкащини надійшло повідомлення від рідних про цю евакуацію. Всі, хто залишалися ще в підвалі будинку пана Леоніда, крім кількох чоловік, вирішили йти до місця збору колони. Алла Дерегуз вирішила спробувати ще раз довідатися, що з її сином, і пішла до пожежної частини, в якій перебували російські військові. Якою ж була наша радість, коли вона разом з сином прийшла до місця збору. Так ми довідалися, що наш рятівник Леонід Адамович живий і з ним все гаразд. Дмитра відпустили, щоб він зміг евакуюватися разом з родиною. Пан Леонід та Василь ще на деякий час залишалися в бомбосховищі склазаводу, куди їх перевели загарбники. Як  я дізналася пізніше, вони повернулися додому 12  березня.

Нас евакуювали до Білогородки. Звідти я з чоловіком поїхали на Черкащину, де й дочекалися звістки про звільнення Гостомеля. Додому ми повернулися вже в червні 2022 року.