Дата народження  23.06.1986 р.

  Дата смерті 23.03.2022 р. . 

46-річного Олександра Шевчука російські військові розстріляли 7 березня 2022 року в Бучі. Напередодні в укриття, де перебував Олександр, прийшов поранений. Його оглянули, травми були важкі. Олександр зголосився відвезти чоловіка до лікарні. Вранці привіз пораненого в медзаклад, а дорогою назад російські військові розстріляли Олександра за кермом. Його «Таврію» переїхали танком.

Олександр Шевчук мешкав у Гостомелі. До повномасштабної війни щодня їздив на улюблену роботу в «Бучазеленбуд». Чоловік доглядав за парками і скверами міста. Колеги розповіли, що він завжди все встигав, міг працювати півтори зміни, якщо це було необхідно.

«Сашко – неймовірно талановитий, мав золоті руки. Він міг висаджувати зелені насадження, зробити що завгодно з будь-яким матеріалом, умів працювати на будь-якій спецтехніці», – розповів директор комунального підприємства «Бучазеленбуд» Віктор Галущак.

«Любов до квітів, ландшафтного дизайну в нього з дитинства. Мій Сашко змалку фотографував клумби і показував мені, як гарно вийшло», – додала матір загиблого Устина Шевчук.

Після повномасштабного вторгнення Олександр перебував у Бучі. Під час окупації міста разом з іншими комунальниками облаштував укриття в підвалі складського приміщення КП «Продсервіс» – туди люди приходили погрітися, поїсти. Разом з іншими волонтерами розвозив і роздавав харчі місцевим.

На початку березня мама Олександра просила його приїхати до неї в Гостомель, але він відповів: «Мамо, у мене все нормально, не переживай. Ти себе бережи». Це була їхня остання розмова.

Олександра Шевчука поховали 14 квітня на кладовищі Гостомеля.

Після тижня переховування від обстрілів у підвалі свого дому у місті Гостомель 15-річна Катерина Шишкіна разом із рідними намагалась виїхати з окупації. Російські військові відкрили по їхній автівці вогонь. Машину розстріляли на перехресті у Бородянському районі з чотирьох сторін.

Рідні ледь дістались до ресторанного комплексу неподалік, звідки їх забрали бійці територіальної оборони і відвезли у лікарню Бородянки. Там 3 березня 2022 року Катя померла.

«Донька мала поранення у спину, а чоловік – у руку. Після операції Катруся померла… Травми були несумісні з життям, куля пробила легеню, нирку, кров потрапила у черевну порожнину. А у підвалі вона мені ще казала, що не хоче помирати, що багато чого не спробувала в житті. Як відчувала… Я не можу в це повірити, плачу та дуже сумую за нею», – сказала мама загиблої Юля.

Катерина Шишкіна була родом із Донецька. Її сімʼя змушена була втікати від війни ще у 2014 році. Тоді оселилась у Бучі Київської області. Останній рік перед повномасштабним вторгненням жили в Гостомелі. Катя навчалась у школі №3. Захоплювалася танцями. Мала багато друзів.

«Катруся була мудрою не по роках. Ми з нею спілкувалися як подруги – вона все мені розповідала і запитувала порад. Танці вона обожнювала, зокрема хіп-хоп, ще з дитинства і в неї чудово виходило. Із нею було легко, це дивовижна дитина», – розповіла мама Юлія.

Тіло Каті прикопали спершу біля лікарні у Бородянці, а потім перепоховали на Бучанському кладовищі.

У Катерини Шишкіної залишилися мама, вітчим, бабуся, дідусь і тато.

17-річний студент першого курсу Національного медичного університету ім. О.О Богомольця 25 лютого 2022 року йшов мостом через річку Ірпінь з Гостомеля в напрямку Горенки, щоб купити продукти. Колона російської військової техніки заскочила його прямо на мості. Орієнтовно о 08:30, шукаючи прихистку, хлопець стрибнув під міст, де його одразу розстріляли.

Координати орієнтовного місця загибелі: 50.553242, 30.284930

Джерела: Кадри, фото та дані з документального фільму "Перехрестя", автори: Т. Лазер, Р. Синч

Дата народження  01.01.1968 р.

Дата смерті березнь 2022 р.