Олександрові Лановенку було 64 роки. Він загинув 3 березня у селищі Гостомель: на вулиці Свято-Покровській потрапив під мінометний обстріл росіян. Олександрові відірвало ногу й він помер через втрату крові дорогою до лікарні.

Олександр жив у Гостомелі. До пенсії працював різноробочим на Гостомельському склозаводі «Ветропак». Був пасічником та мисливцем – цими справами захоплювався майже все доросле життя.

«Мені було 11-ть, коли тато купив перший вулик. З того часу це заняття не полишав. Змалку брав мене з собою і на полювання», – каже син Олег Лановенко.

Олександр був активним учасником Революції Гідності. Упродовж кількох місяців разом із односельцями та сином Олегом їздив на Майдан. Пізніше, як волонтер, відправляв мед на фронт.

24 лютого 2022 року Олександр взяв мисливську рушницю й пішов до військових ЗСУ. Пробув із ними до 3 березня, а того дня потрапив під мінометний обстріл. Разом із Олександром загинув також один військовий.

«Я просив батька виїхати з Гостомеля. Але він сказав, що вирішив залишитися. Тоді я ще не знав, що тато взяв рушницю й пішов до військових. Спершу вони не хотіли йому дозволяти залишитися, оскільки він уже пенсіонер… Але наявність рушниці й уміння влучно стріляти військових переконали. Тато допомагав військовим робити бліндажі та прикривав тил зі сторони лісу… Батько був патріотом завжди. Він був сильною особистістю», – розповідає син Олег.

В Олександра залишилися дружина, син та троє онуків.

52-річну Світлану Лапай російські військові розстріляли 18 березня в садовому товаристві «Калина», що в селі Блиставиця на Київщині. У жінки була прострелена грудна клітина. Разом зі Світланою окупанти вбили і її цивільного чоловіка – Андрія Веретельника.

Світлана Лапай – із Гостомеля, провела там майже все своє життя. Кілька останніх років працювала в комунальному підприємстві «Гостомель УЖКГ». Понад 10 років жінка щасливо жила зі своїм цивільним чоловіком. Любила проводити час із внуком Олександром.

У перший день повномасштабної війни Світлана разом з Андрієм та Сашком виїхали з Гостомеля, оскільки поряд був аеропорт та військова частина. Через кілька годин донька жінки Олена Магльована приїхала до них у садове товариство, аби забрати сина. Пригадує, як мама востаннє обійняла її, і попросила залишити дитину там. Але Олена таки вирішила забрати Сашка.

«До 18 березня ми з мамою постійно зідзвонювалися. Вона казала, що військовослужбовці РФ базуються поряд. А 18 березня мама мені подзвонила, та я вже не чула, що вона каже. Це був останній дзвінок…», – розповіла Олена.

Того дня Світлану Лапай та її чоловіка Андрія Веретельника росіяни розстріляли. Сусіди поховали їх на подвір'ї. Після деокупації донька перепоховала маму та вітчима на кладовищі.

«Моя мама була щирою, доброю та світлою людиною. Вона дуже любила життя і хотіла жити. Моя дорога мамулічка… Мені дуже тебе не вистачає. Ми з Сашею сумуємо за тобою. Я завжди пам'ятатиму, як ти мене обійняла того останнього разу і сказала, що я сильна і з усім впораюся… Я не здамся. Все витримаю. Але і не пробачу твого вбивства ніколи…», – розповіла донька Світлани Олена Магльована.