Денисові Павлюченку було 40 років. Незадовго до початку повномасштабної війни він переїхав із Києва до мами у Гостомель.

«25 лютого вулицею Свято-Покровською вже пішла ворожа техніка в бік мосту, але ЗСУ підірвали міст, і вони зупинилися біля наших будинків. Виїхати не могли, тому що багато машин просто розстрілювали», – розповіла мама Ірина Павлюченко.

Гостомель сильно обстрілювали. Від вибухів родина ховалася у ванній кімнаті. Денис налаштував радіо, щоб слухати новини. Родичі топили сніг, щоб отримати воду. Світла і газу теж не було.

«5 березня о 7.00 пролунав сильний вибух зовсім поряд, ми заховалися до ванної кімнати. Денис вирішив підняти жалюзі на вікні в іншій кімнаті. Я ще йому крикнула, щоби не підходив до вікна. А він сказав, що вже не вперше обстріл і що все минеться. У ту мить, коли син підійшов до вікна, снаряд залетів у сусідній будинок, уламками в нас вибило всі вікна, двері, а Дениса поранило в живіт», – розповіла Ірина.

Вона намагалася зупинити сину кровотечу. Потім серед сусідів знайшовся лікар: який сказав – Денисові потрібна операція. Попри небезпеку пораненого донесли до машини, планували везти в Ірпінь. Втім, уже в автомобілі він помер.

Ірина з сусідами перенесла тіло сина в будинок. Того ж дня вона під обстрілами пішки рушила з Гостомеля через підірваний міст.

«Я взяла з собою лише кота, навіть документи залишила. Ми дивом перейшли через підірваний міст і з боку Горенки нас уже зустрів український блокпост», – пригадала Ірина.

У її будинок тим часом заїхали російські військові. Вони не хотіли віддавати тіло вбитого сусідам для поховання. Лише через кілька днів дозволили поховати Дениса в дворі.

У травні 2022 року чоловіка перепоховали на Байковому кладовищі.

Денис був родом із Запоріжжя. Закінчив Запорізький державний університет, за спеціальністю – юрист. Останній період життя був підприємцем.

«Це мій єдиний син. Моя улюблена дитина. Він був дуже добрим. Останнім часом захопився IT-технологіями, мав приватну фірму, створював сайти, професійно займався фотографією, писав статті. Йому дуже подобалася Іспанія і, зокрема, Барселона. Він там був тричі і казав, що я теж обов’язково маю побувати. До війни ми планували купити квитки в Барселону й вирушити разом. Але не судилося. Через рік після втрати сина, у пам’ять про нього, я все ж поїхала до Барселони, але вже – сама», – додала Ірина.

У Дениса залишилася мама.

Дата народження  07.01.1962 р.

Дата смерті 28.03.2022 р. 

46-річний Юрій Петренко загинув 5 березня 2022 року в селищі Гостомель. Його застрелив російський снайпер. Два кульові поранення в грудну клітину Юрій отримав біля воріт власного будинку на вулиці Чернинській. На той час Гостомель був окупований.

Юрій помер через півтори години після поранення. Шансу вижити не було, оскільки «швидка» не могла заїхати в селище. Окупанти тоді розстрілювали машини, які рухалися Гостомелем.

«Помер Юра в оточенні найрідніших людей. На наших руках. Але так і не попрощався з сином. Я тоді не змогла пустити дитину до тата, бо це було дуже страшне видовище. Тепер шкодую про це», – розповідає дружина Надія Хопта.

Юрій все життя провів у Гостомелі, здобув фах юриста, але працював меблярем – це було і його хобі, і заробіток.

«Юра був дуже доброю людиною, чуйним, веселим. Його любили всі, хто був із ним знайомий. Був надзвичайно уважним чоловіком і найкращим батьком. У нас була щаслива сім‘я», – згадує дружина.

Надія просила чоловіка виїхати з Гостомеля ще 24 лютого, але він був проти. «Сказав – почекаємо день-два і поїдемо. Але потім стало вже пізно, ми були в оточенні», – каже Надія.

Одразу після вбивства рідні поховали Юрія у вишневому саду в своєму дворі. Після звільнення Гостомеля Збройними силами України чоловіка перепоховали на кладовищі.

«Психологиня сказала мені, що буде легше через півроку. Але, на жаль, якось все гірше. Син досі відмовляється говорити про тата», – каже Надія.

В Юрія Петренка залишилися дружина, семирічний син, мама і брат.

70-річний Валерій Петровський із селища Гостомель на Київщині загинув 8 березня 2022 року від осколкового поранення. Снаряд прилетів на подвір’я, коли чоловік вийшов з хати.

Валерій Петровський народився на Черкащині. Жив на Київщині. Працював на заводі «Артем». Потім – дільничним у військовому містечку та начальником паспортного режиму. Дуже любив читати.  

Після початку повномасштабної війни Ніна з Валерієм не планували евакуюватися, не хотіли покидати корову, яку тримали на господарстві. Навіть після втрати чоловіка Ніна залишилася із твариною у пошкодженому будинку. Згодом волонтери допомогли полагодити дах і вікна.

Цей дім збудував батько Ніни, 1978 року він з родиною переїхав на Київщину з Донбасу. Ніна пішла працювати на завод «Артем», там і познайомилася з Валерієм.

Дата народження  03.10.1978 р.

Дата смерті 20.03.2022р. 

Дата народження  13.03.1957 р.

Дата смерті березень 2022 р. 

Дата народження  29.03.1955 р.

Дата смерті 04.03.2022 р. 

61-річний Юрій Прилипко загинув 3 березня 2022 року у Гостомелі. Він їхав до моста в Ірпені, де чекала машина з гуманітарною допомогою: ліками, їжею, ковдрами, генераторами. По автомобілю, в якому рухався Юрій, російська армія відкрила вогонь.

Поряд із ЖК «Покровським» авто потрапило під повторний обстріл. Коли Юрій Ілліч вийшов – у нього поцілив снайпер. Поруч загинули Іван Зоря та Олександр Карпенко, який жив неподалік і намагався допомогти.

Юрій Прилипко родом із Гостомеля. Закінчив вісім класів середньої школи і вступив до Катюжанського сільського професійно-технічного училища №21 на спеціальність «Механізатор меліоративних робіт». Згодом здобув вищу освіту у системі політичної освіти. Проходив військову службу.

Деякий час працював водієм. Потім – заступником голови кооперативу «Нектар», а з 1993 року став підприємцем у сфері будівництва.

«Батько був успішним підприємцем, збудував за своє життя великі складські комплекси. Любив людей, прагнув допомагати, спілкуватися – це було його хобі. Також він обожнював тварин. Цінував чистоту і порядок у всьому, тому часто у вільний час прибирав. Висаджував дерева. Сміливий, добрий, цілеспрямований, вольовий, рішучий, комунікабельний та надзвичайно дієвий», – сказала про батька донька Надія.

Юрій Прилипко представляв рідну громаду в Ірпінській міській раді протягом трьох скликань. У 2015 році став селищним головою Гостомеля, згодом очолив Гостомельську об'єднану територіальну громаду.

Поховали Юрія Ілліча на кладовищі у Гостомелі. У нього залишилися дружина, троє дітей та онуки.

Дата народження 04.05.1974 

 Дата смерті  12.03.2022 р.

Дата народження  26.12.1997 р.

Дата смерті 12.03.2022 р.