3 березня 2022 року українські війська вступили в бій у містах Гостомеля з російськими військами. У Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) повідомили, що підрозділи спецпризначення та ротно-тактична група «Ірпінь» знищили у Гостомелі 20 російських БМД (імовірно БМД-3 та/або БМД-4). Десять БМД були знищені о 18:30 біля міського склозаводу. Окупанти покинули знищену російську техніку та мертвих російських солдат, що розкидалися по вулицях.

В цей день у боях за Гостомель загинув Валерій Вікторович Чибінє́єв, український розвідник, співробітник ГУ розвідки МО України. Військовик, підполковник ЗСУ, командир роти снайперів 79 окремої десантно-штурмової бригади. Герой України. 2 березня група Валерія Чибінєєва отримала завдання щодо снайперського прикриття дій зведеного підрозділу в Гостомелі та зайшла в місто. 3 березня після російського артилерійського обстрілу наблизилися 3 броньовані машини з росіянами і почали спішуватися. Їх обстріляв Валерій з великокаліберної снайперської гвинтівки Barrett М107. Потім почався другий наступ, в якому взяло участь 9 російських БМД. За словами «Філософа» ( офіцера ГУР, учасника того бою) усі російські БМД, які були зупинені на блокпосту в Гостомелі, мали пробоїни саме від снайперської гвинтівки Валерія. Коли у Валерія закінчилися набої до гвинтівки, він вступив у ближній бій. Близько 15 години командир іншої бойової групи повідомив про загибель Валерія.

Цей бій згадує Юлія Дацій. Вона спостерігала, як о 17:20 , українські військові йшли в бік склозаводу. За 46 хвилин потому, було чути гучні вибухи, які тривали протягом години. Пізно ввечері пролунав надзвичайно потужний вибух, через деякий час сім'я Юлії побачили дим, пізніше стало відомо - це горів будинок, який знаходився за чотири двори від помешкання Юлії.

Людмила Миколаївна Гридіна, мешканка Гостомеля, у своїх спогадах повідомляє, що горіли три будинки по вул. Леонтовича, склади , де зберігалася побутова техніка і інше приладдя. Довкола вогонь, дим, сморід. По вулиці тиша, в будинка відчинені всі двері , розкриті горища. Ще раніше тут побували окупанти.

Зі слів Ольги Кацедан : «Зранку в дворі наших будинків, ЖК Покровський” стояли три танки. Таке було враження, що вони заховані. Були припарковані обережно. Чиї танки сумнівів не було, тому, що на них були позначки «V» та «Z». Ми з сусідами обережно обійшли наші будинки, але біля танків нікого не було.

Було тихо, навіть вийшло сонечко. Бій знову почався приблизно об 11.00. Росіяни почали захоплювати наш житловий комплекс. З вікна ми бачили, як група російських військових спочатку зайшла в недобудову. Вони обійшли, перевірили всі поверхи. Ми вирішили спуститися у наш підвал. Коли виходили - бій йшов вже на вулиці між нашим будинком та десятиповерхівкою. Стріляли з усіх видів зброї».

Зі спогадів Юлії Морванюк : «Були страшні бої всю ніч і , майже цілий день. Світла немає, зате є генератори. Якось заряджаємо телефони, по-черзі, не панікуємо. Зі сторони склозавода видно густий, чорний дим. Ми розуміємо, що горять склади. Всюди вибухи, стрілянина. На Свято-Покровській вулиці йдуть бої. О 17:00 годині починається комендантська година. Ми вже не виходимо з підвалу. Періодично включаємо камери на телефоні, щоб бачити що відбувається зовні в дворі та в будинку. І не дарма… Росіяни взломали наш будинок, і почали виламувати двері у квартирах, грабувати та нищити майно. Ми були шоковані! Пізніше, надійшла інформація, що мера Гостомеля Юрія Прилипка застрелили на нашій набережній».

Юрій Прилипко, Голова Гостомельської ОТГ загинув 3 березня 2022 року у Гостомелі дорогою до моста в Ірпені, де чекала машина з гуманітарною допомогою: ліками, їжею, ковдрами, генераторами. По автомобілю, в якому рухався Юрій, російська армія відкрила вогонь. Поряд із ЖК "Покровським" авто потрапило під повторний обстріл. Коли Юрій Ілліч вийшов – у нього поцілив снайпер. Поруч загинули Іван Зоря та Олександр Карпенко, який жив неподалік і намагався допомогти

« Про цей день розповів полковник запасу, житель Гостомеля Юрій Штурма, який виконував волонтерську місію разом з очільником громади Юрієм Прилипком: «Третє березня стало роковим. Хоча ранок ми почали з доброї справи, розблокувавши машину швидкої допомоги біля амбулаторії по вулиці Свято-Покровській. Туди ще не добралися орки. Але все змінилося через кілька годин.

У цей день прийшло повідомлення, що на «Варшавку», поблизу «Сіті-маркет», мають привезти гуманітарну допомогу й генератори. Десь о 13-й годині ми вирушили зустріти цей вантаж. Їхали, по суті, під дулами ворожої колони, що стояла по Свято-Покровській.

Керував автівкою начальник муніципальної варти Гостомеля Тарас Кузьмак. Нас не зупиняли, хоча було враження, що їхали крізь грозову хмару. Несподівано, поблизу озерного шлюзу, з колони пролунала кулеметна черга. Іван Зоря голосно скрикнув й закривавлений схилився мені на руки. Поранення було в голову. Юрій Ілліч відразу скомандував Тарасові рушати до амбулаторії, щоб надати допомогу. Але поблизу мостика через Рокач змушені були гальмувати — дорогу блокував покинутий екскаватор.

Ми ще не вийшли з машини, як з масиву ЖК «Покровський почався обстріл. Першим під кулі потрапив Юрій Ілліч, прийнявши вогонь на себе, вийшовши на відкриту місцевість. Ми з Трасом Кузьмаком навіть не могли підповзти, щоб витягнути з лінії вогню Юрія Ілліча та Івана Зорю. Орки контролювали кожен наш рух, й відразу стріляли, але не підходили. Очевидно боялися, що ми могли бути озброєні.

При спробі, коли Тарас намагався підповзти до Івана Зорі, рашист вгатив по ньому з гранатомета, добре що влучив у трактор, але осколки завдали смертельних ран Іванові Зорі.

Юрій Ілліч знаходився під повним кутом обстрілу, ми нічим не могли йому зарадити. Але згодом рятувати очільника Гостомеля наважилися двоє мешканців, які зайшли з іншого боку. Під час цієї спроби був поранений Олександр Карпенко. Давид Шеремет, який був з ним, витягнув Олександра з зони обстрілів»

Мешканці Гостомеля чекали повідомлення, що буде надано “зелений коридор”. Намагалися зловити зв'язок і побачити або почути, що буде надана можливість виїхати.

Зі слів Анни Рудої : «3 березня вдосвіта ми вирішили вибиратися з Гостомеля. Брату чоловіка вдалося до нас додзвонитися, сказав, що в центрі Гостомеля кацапів немає, що ситуація дуже складна і нестабільна. Щогодини все може змінитися. Світла вже не було, газ в балоні закінчувався і готувати на вулиці було небезпечно через постійні обстріли. Та головне, ці виродки почали лазити по хатах. Їхали з вулиці Вишневої через Ювілейну до озера. Бачили хати, розбиті вражими снарядами, спалені машини і жодної людини. Виїхали з вулиці Ватутіна і піднімалися до мосту через Рокач і тут... Ворожий блокпост... Вже.. Солдати з георгіївськими стрічками...

-Из машины, бегом... Сюда.. Вытаскивай его! – кричав один з орків. Чоловік вийшов з піднятими руками, просив не стріляти по машині, там повно дітей. Його поставили на коліна під автомат. Я дивилася і мозок не сприймав цю картину... Зараз буде кінець..

-Отпусти его, пускай уезжает на аэродром, там эвакуируют на Беларусь. – з кавказьким акцентом вояка відпустив чоловіка у машину. А інший, руський, поки вів чоловіка до машини, сказав:

-Убирайся отсюда, здесь сейчас будет бой.

Ми повернули машину і хотіли повернутися додому, але по вулиці їхав танк. Всі миттю вискочили з машини і куди... ми на чужій вулиці посеред хат, нікого немає...якийсь чолов’яга пустив нас у свій погріб, пожалів дітей. Весь день йшов бій, горіли будинки по вулиці Свято-Покровській. Кацапи гнали в сторону склозаводу, їх розбивали, накривали, вони горіли, але за цими їхала вже нова група. Ми сиділи в погребі…

…Вночі бій не зупинявся, а на ранок 4 березня нас прийняли у своєму домі через дорогу наші друзі. Тиждень ми були у них... всі разом якось ховалися від обстрілів, готували, що можна було. Чоловіки ходили через дорогу до криниці по воду. Снайпер, який сидів на будинку ЖК Покровський щоразу стріляв по тих, хто йшов до криниці. Але поруч стріляв, щоб не вбити, а так, налякати. Розважався чи тренувався.

Бої тривали щодня і щоночі з 3 по 8 березня... Горіло все... Всі ці дні ми були без зв’язку. Мої батьки, яким вдалося виїхати 5 березня, не знали чи живі ми, чи ні...Вони просто чекали нас, молилися, виглядали нашу машину на трасі».

Артьом Косуха, учень ліцею №1, день 3 березня запам'ятає на все життя. Артьом розповідає: « 3 березня, я з мамою, бабусею, тіткою, сестрою , та іншими людьми виїжджали з окупованого Гостомеля автівками.. Це рішення ми прийняли на свій страх і ризик, гарантій, що ми виживемо не було. Наближаючись до гостомельського моста, ми вийшли з автомобілів ( три автівки) і з піднятими руками почали переходити понівечений міст. Я пам'ятаю побиту військову техніку, обгорілі, розірвані трупи орків, скло, автомати, гільзи. Згадую це з великим хвилюванням. Пройшовши четверту частину шляху, нас почали обстрілювати, беззахисних жінок і дітей. Снаряди не долітали але розривалися поряд. Потім звуки автоматної черги. Ми всі почали бігти, здається я так швидко ніколи не біг. Але нам вдалося! Велике диво, що ніхто не отримав поранень. Ми врятувалися!!!»

3 березня змінило життя Софії Ісаєвої, учениці ліцею №1, в цей день вона разом зі своїми батьками намагається виїхати з Гостомеля. Автомобіль родини потрапляє під обстріл російської бронетехніки. Мама Софії, Марина Ісаєва, гине на місці, татові і Софійці вдалося дістатися укриття. Дівчинка отримує важке поранення і втрачає руку.

Марина Ісаєва

49-річна Марина Ісаєва загинула 3 березня 2022 року під час евакуації з окупованого росіянами Гостомеля. Марина з чоловіком та дочкою потрапила під ворожий обстріл на Варшавській трасі в Бучі. В їхній автомобіль влучив снаряд.

Марина загинула на місці, а її доньці Софії відірвало руку. На той момент дитині було 14 років. Чоловік Марини отримав ушкодження шкіри обличчя та невелику контузію із частковою втратою слуху.

Зранку, після чергового обстрілу поряд із будинком у Гостомелі, ми вирішили спробувати евакуюватися на своєму авто. Планували виїхати через Бучу на південь Київської області до родичів дружини», – розповів Валерій, чоловік Марини.

Жахливі бомбардування не давали змоги жителям отримати гуманітарну допомогу, евакуюватися з міста або … прибрати трупи з вулиці. Рашисти обстрілювати мирних мешканців, без жалю вбивали жінок, дітей та чоловіків, які намагалися врятуватись та виїхати з міста.

3 березня для мешканців Гостомеля став одним із страшних днів окупації. В цей день загинули: Юрій Прилипко, Іван Зоря, Олександр Карпенко; Олександр Лановенко,Любов Максименко, Володимир Максименко, Андрій Максименко, Олександр Цовма. Вічна пам'ять загиблим!Ніколи не пробачимо! Ніколи не забудемо!