Цього дня разом з бучанськими волонтерами загинув житель Баланівки (Гостомель) Володимир Бойченко, 1987 року народження.
Саме 12 березня слідчими Національної поліції України вважається останнім днем життя волонтерської групи з Бучі, до складу якої входив Володимир.
Вже після деокупації Бучі на початку квітня 2024 року тіла п’ятьох розстріляних чоловіків українські поліцейські виявили в підвалі дитячого оздоровчого табору “Променистий” (місто Буча, мікрорайон Мельники, вулиця Вокзальна, 123),
де ворогом було облаштовану власну базу та катівню. Тоді там знайшли
Сергія Матьошка, Дмитра Шульмейстера, Володимира Бойченка, Віктора та Валерія Прудька, що виїхали в напрямку Бучі на вантажному мікроавтобусі Peugeot Boxer, розповідало видання “БІГ - Інформатор”.
https://big.informator.ua/uk/2022/10/03/poshuk-voyennyh-zlochyncziv-hto-katuvav-i-rozstrilyuvav-lyudej-u-lisovij-buchi/
З першого дня бойових дій вони розвозили ліки та харчі людям, які ховалися від обстрілів у підвалах і бомбосховищах.
Далі пряма мова сестри Володимира Бойченка Олени (цитата з порталу “Судовий репортер”):
https://sudreporter.org/tut-peklo-vony-nas-vsih-povbyvayut-svidchennya-ridnyh-zakatovanyh-u-pidvali-dytyachogo-sanatoriyu-v-buchi/
“Він проживає в Гостомелі. Він там знаходився з матір’ю та племінником, моїм сином. Коли почали бомбити аеропорт, чоловік мій поїхав забирати їх. Але брат десь вийшов з дому і ми не могли його знайти, і чоловік забрав тільки маму і дитину. Вова ввечері зателефонував, що з ним все гаразд і він у бомбосховищі.
Потім він щодня дзвонив мені і казав, що живий-здоровий, що з ним все добре, перепитував за дітей. Дуже мене просив, щоб я дітей берегла… І казав: “Тікайте-тікайте, бо тут дуже страшно”. Говорить: “Я шукаю їжу, ліки, дрова і воду, кому що треба. Із хлопцями розвозимо. І ти не уявляєш як страшно… Літак… А ми перебіжками… Ховаємся і біжимо». Каже мені: “Тікай!”. Ще говорив, що треба дітей переправити в друге бомбосховище, де є лікарі, бо в нас, каже, закінчується їжа. Закінчується їжа у дітей, холодно. Діти похворіли, почалась дизентерія. Розповів, що зібралися один раз перевозити їх, то світло побачили ліхтарика чи що, я не знаю, бо дуже поганий зв’язок там. І почали обстрілювати, а люди потікали, поховалися. На другий раз якось переправили дітей туди, де лікарі.
